Як навчити дитину гнучкості мислення

«Я такий нетямущий. Я ніколи не зрозумію це завдання», – ці слова прокручуються в голові дитини, не дозволяючи їй рухатись далі. Учитель вирішує, що дитина відволіклася, замріялась і припинила виконувати завдання, він робить їй зауваження. Дитина дивиться на завдання й озвучує те, що ось уже кілька хвилин займає її думки: «Я нетямущий, – вимовляє вона. – Я ніколи не впораюся з цим».

Зміна внутрішнього діалогу здатна допомогти дитині інакше подивитись на проблему!

Заохочення вміння міркувати в поєднанні з уявою допомагає дітям розвивати гнучкість мислення та психологічну стійкість. Ми можемо навчити їх відвести думки подалі від поразки та налаштуватись на здорове мислення, необхідне для процесу навчання – по-справжньому глибокого навчання. Давайте ж зробимо це. Отже...

Міркування складається зі здатності контролювати власне мислення (так зване метапізнання або метакогнітивні процеси) та здатності задіяти стратегії (управління собою, уміння спрямувати себе в потрібне русло), які призводять до позитивних змін. Міркування включає в себе три етапи чи навідні запитання, які допомагають дитині розвинути самосвідомість і гнучкість.

Етап № 1: «Про що я зараз думаю?»

Питання здається простим, але воно здатне бути найбільш важкодоступним. Адже для переспрямування мислення людина повинна спочатку усвідомити свій поточний хід думок. Дитина може повторювати думку, яка її засмучує, навіть не розуміючи, що вона це робить. (Самосвідомість – це не спосіб мислення за замовчуванням.)

Одне з досліджень, проведене кілька років тому, добре ілюструє це. Дослідники зробили припущення, що діти з діагнозом СДУГ можуть навчитись переспрямовувати свою увагу, якщо будуть знати, що вони відволікаються. Щоб це перевірити, дослідники встановили дзеркала поруч з робочими зонами кількох учнів. Коли дитина відволікалась і піднімала голову від своєї роботи, перше, що вона бачила, було її власне відображення у дзеркалі. Як тільки діти усвідомлювали це, більшість з них могли переспрямувати свою увагу назад і в результаті виконати поставлене завдання.

Така необізнаність про свій поточний стан властива не тільки дітям зі СДУГ. Дослідження показують, що в більшості з нас є «білі плями», при яких дзеркало може допомогти у прямому та переносному сенсі. Ті люди, які вміють добре зосереджуватись, відносно стійкі при емоційному хвилюванні, уміють краще проявляти незворушність у кризових ситуаціях і зберігають самовладання, не дивлячись на емоційні коливання. Уміння залишатись на плаву вимагає усвідомлення рівня нахилу човна. Тому усвідомленість передує корекції курсу прямування.

Ти можеш подумати про це вголос?

Коли дитина неуважна або не впевнена, треба запропонувати їй розмовляти; зокрема, можна попросити її думати вголос. На цьому етапі не так цікаві її думки про те, яким чином їй необхідно виконувати поставлене завдання, як безпосередньо те, що вона подумки каже сама собі. Ви можете дати їй підказку: «Що ти думаєш про себе в контексті своїх спроб виконати це завдання?». Важливо спрямувати дитину на свідоме розуміння «посилів», які вона собі відправляє. Після того як ви разом визначите тональність її внутрішнього діалогу, ви зможете працювати над його зміною.

Для когось це може звучати як високі фрази, а не поради про навчання, але такий підхід дійсно ефективний. Дорослий (батько це чи вчитель), який знаходить час і сили, щоб дійти до джерела проблеми, може здійснити істотний вплив на спосіб мислення дитини.

Етап № 2: «Що я можу сказати самому собі, щоби переспрямувати свою енергію?»

Внутрішній діалог – це один з найпотужніших інструментів пізнання. Як пояснюють фахівці, наші думки визначають почуття, а почуття впливають на результати діяльності. Ефективне використання внутрішнього діалогу є актом контролю. Коли дитина приймає на себе управління своїми думками, вона вчиться переспрямовувати зусилля й робити навчання більш ефективним.

У відомому тесті на відстрочене задоволення дослідники поставили дітям, які не піддалися бажанню з'їсти зефір негайно, запитання про те, що вони робили, щоб утриматись від спокуси. Деякі діти відповіли, що вони розмовляли самі з собою. Вони казали собі: «Ти впораєшся. Спробуй почекати ще одну хвилинку» і «Подумай про це як про гру. Уяви собі, що є ще щось, крім зефіру». Хіба не чудовий приклад використання внутрішнього діалогу?! Розум спрямовує дії. Якщо ми зможемо успішно контролювати власні думки, це допоможе нашій поведінці.

Інструктивний внутрішній діалог, «промовляння» подробиць того, як досягти успіху в чому-небудь, більш ефективний, ніж уявні установки, що підвищують самооцінку (наприклад, «Я найкращий!»), частково тому, що мозку важко прийняти комплімент, не пов'язаний з відповідним досягненням, а також тому, що інструктивний внутрішній діалог підсилює усвідомленість, з якою дитина підходить до вирішення проблеми або завдання.

Визначення (і припинення) думок, що пригнічують

Дитина, яка відчуває великі труднощі, легко потрапляє в пастку «мислення поразки». Як тільки ви разом визначите її негативні думки, то зможете спрямувати дитину на більш здоровий спосіб мислення.

Як підхід до цього етапу можна використовувати такі слова: «Твоя стратегія, певно, не працює. Давай разом подумаємо, чому вона неефективна, і як ми можемо змінити її, щоб ти домігся успіху». Таким чином ви:

• а) зосереджуєте увагу на стратегії, а не на дитині (тобто пропонуєте виправити її, а не дитину);
• б) стаєте партнером аналізу помилки й визначення способів зміни стратегії;
• с) висловлюєте дитині ваше переконання в тому, що вона може досягти успіху.

Коли увага переведеться на стратегію, ви зможете попросити малюка налагодити інструктивний внутрішній діалог, висловлюючи вголос ідеї про виконання завдання. Це дасть вам негайний творчий зворотний зв'язок. Із цього моменту ви зможете природним чином з'ясувати, чому дитина не може впоратися із завданням, і переспрямувати її думки та вчинки.

Етап № 3: «Що пішло не так?»

Здійснюючи наставництво над дітьми у процесі самопізнання й переспрямування уявної енергії, ви створюєте для них чудову можливість навчання. Коли наш мозок не отримує очікуваного результату від докладених зусиль, когнітивних, фізичних чи їх поєднання, ми відчуваємо почуття розчарування. Це почуття показує, що в даній ситуації ми зможемо зосередитись на навчанні тільки в тому випадку, якщо зуміємо визначити та проаналізуватисвої помилки, і це дуже важливо.

Це означає, що коли діти роблять помилки, коли вони зазнають труднощі, у нас є чудова можливість надихнути їх на глибоке пізнання, але тільки якщо ми зможемо ефективно відреагувати й допомогти їм проаналізувати їхні помилки.

Використовуємо помилки, щоби спонукати дитину до осмислення

З'ясування того, чому зусилля не відзначились успіхом, є важливим кроком. Хоча більш ефективно вказати дитині на правильний спосіб виконання завдання й очікувати, що вона зробить так, як їй сказали, такий підхід виховує поступливість і заважає навчанню. Допомагаючи малюку з'ясувати, що пішло не так, ви даєте йому можливість осмислити ситуацію та прискорюєте настання моменту, коли він скаже: «О! Я зрозумів, я розібрався з цим!».

Помилка спонукає мозок заглиблюватись у суть проблеми, аналізувати її. Попросіть дитину думати вголос, коли вона переглядає свої думки та вчинки. Таке міркування допоможе їй визначити власні помилки, порушити наболілі питання. Якщо це не відбувається, ви можете підказати, де її мислення збилося зі шляху, і переспрямувати на більш глибоке розуміння й ефективну дію.

Так само, як уява допомагає дитині «уявити ситуацію наяву» (ситуацію, в якій вона домагається успіху), осмислення дає їй можливість озирнутись назад, щоб визначити шлях уперед.

Чи то в себе вдома, чи у класі, коли людина розмірковує, мислить, вона вчиться. Коли дитина припиняє думати й на зміну приходять негативні думки, що пригнічують, ми можемо спрямувати її на більш здоровий спосіб мислення, паралельно навчаючи її самостійно перетворювати власне мислення.