«Крізь безодню до світла»: це могла би бути легка, містична історія про доленосні зустрічі

Це могла би бути чудова історія про кохання, розлуку та підлість. Це могла би бути легка, містична історія про доленосні зустрічі в одній із кав’ярень міста. Це могла би бути історія про перипетії долі, що грається з людьми, ніби маріонетками, або насамкінець історія про жінку, яка зневірилася в чоловіках та коханні, але згодом віднайшла «шлях істинний»… Це могла би бути будь-яка історія з перерахованих, але авторка створила те, що створила. І те, що вона створила, мені не сподобалося.

Але про все по-порядку. Алла Рогашко поділила книгу на три частини, в кожній із яких описала життєві історії трьох подружок: Віри, Христини та Мар’яни, середньостатистичних жінок середньостатистичного віку, «середньостатистичної» долі (саме так…). Також вона подала бачення цих історій із чоловічого погляду: від імені Влада, Михайла та Макса. Цікаво, чи ж не так? Що ж тут могло мені як читачу не сподобатися? А не сподобалося те, що аж дуже відчуваються в чоловічих роздумах жіночі мізки…

Книга читається досить легко, і можна було би сказати, що на одному диханні… Але я задихалася. Задихалася від дикої простоти, штампованості й банальностей, якими просто всіяний текст. І тому мені ця книга видалася нескінченною. Складалося таке враження, ніби всі три історії мені розповідає дівчина, яка тільки-но прочитала «Кохання живе три роки» Бегбедера й повністю розчарувалася в почуттях, не пізнавши їх сповна. А оте «нещадно парувалися» нокаутувало мене ще на перших сторінках.

Порівнюючи «Осіннє Рондо місячної ночі» та «Крізь безодню до світла», я була вражена. «Осіннє Рондо…» все ж таки мені сподобалося більше. Зрештою, з романтичною романтикою (масло-масляне, але це саме так) миритися ще якось можна, а от із банальними та безглуздими роздумами — ні.

Хай там як, цей відгук — це лише мої однобокі та суб’єктивні роздуми як читача. Не можна заперечувати, що, можливо, книга стане незамінною в залах очікування потягів, автобусів, літаків… Але історія не залишиться з вами після свого завершення, вона не посіє у вашу душу зерна, що проросли б у вашому розумі новим світоглядом чи хоча б скупими думками. Можливо, зовсім і не така в цієї історії роль. А яка ж тоді? Питання залишається відкрите. Кожен читач дасть на нього свою відповідь.