пʼятницю, 10 червня 2016 р.

Стефа і Чакалка» Івана Андрусяка: як із Чакалки зробити людину, а Бабая відправити в сусідню країну



«Важко в навчанні — легко в бою», — завжди приказували дітям дорослі. А діти, як відомо, ніколи особливо не любили ходити до школи. Натомість вони люблять пустувати, гратися і шукати пригод на м’яке місце. От саме про таких пустунчиків-сміхотунчиків відомий дитячий письменник Іван Андрусяк написав свою трилогію «Стефа і Чакалка», у якій перші дві повісті вже добре знані багатьом малюкам.
Власне, перша книжка під назвою «Стефа і її Чакалка» вийшла ще в далекому 2007 році, а друга — «Кабан дикий хвіст великий» — у 2009 році. Дитячі повісті стали настільки популярними, що читачі почали вимагати продовження. Так у 2016 році з’явилася третя, але судячи з кінцівки, не остання історія, «Чакалка і Чупакабра». Оскільки наклади перших двох книг давно розійшлися, автор вирішив перевидати їх у вигляді трилогії. Це дуже зручно для тих, хто не читав перші дві книги. Інакше би дитині, яка отримала в подарунок третю книгу, довелось би шукати перші дві, бо ж без них вона навряд чи зрозуміла би суть останньої.
Річ у тім, що в першій книзі одна з головних героїнь — Чакалка — була лихим страховиськом, яке крало неслухняних дітей і виховувало з них чакалят. А вже у другій і третій вона стала звичайною шкільною вчителькою, яку всі люблять. Як із нею сталася така зміна, дитя не дізнається, якщо не прочитає всі три книги.
Іван Андрусяк уміє писати дотепно. Це дуже важливо в дитячій літературі, бо ж серйозні книжки одразу спонукають дитину відвернутися, зіскочити з ліжка, побігти пустувати. Малюк ніколи слухняно не слухатиме те, що йому читають, якщо це чтиво дуже нудне. Слухаючи книжку Андрусяка, дитя реготатиме з першої сторінки.
У всіх трьох книгах діють реальні персонажі і вигадані. Андрусяк зробив персонажами повістей своїх дітей, їхніх друзів, себе зрештою. Це звичайні люди, які думають і діють, як ми. Маленьким читачам приємно знати, що персонажі книги, можливо, ходять із ними однією вулицею, роблять покупки у тих же магазинах або й навчаються в одній школі з ними. А вигадані персонажі… вони частково усім відомі: той же Бабай, Катерина Друга, Петро Перший. Але тепер читач знатиме, що Бабай, яким усі дорослі його лякають, насправді не такий і страшний, бо ж схожий на Леніна. А хіба Леніна хтось боїться? Діти вчаться дивитися своїм страхам в обличчя і не боятися вигаданих істот. Усі вони не страшніші за пам’ятники, які спотворюють центральні площі наших міст.
Книжки написані доступною для дітей мовою. Автор не тримає дітей за дебілів, тим паче що сучасні малюки дуже допитливі й розвинені. Дитячим письменникам не так вже й легко знайти золоту середину, щоб не зробити свою історію примітивною або, навпаки, складною для розуміння.
У той же час «Стефа і Чакалка» є пізнавальною. Колись по телевізору йшов мультик, який називався «Чомучка» чи якось так. На відміну від тих безтолкових мультиків, які показують сучасним дітям, мультяшні батьки у кожній серії розповідали своїй мультяшній дитині, що таке відцентрова сила, фотосинтез, гравітація тощо. Власне, трилогія Андрусяка — це друкована «сестра» того мультика.
Приміром, ви знали, як браконьєри ловлять зайців?
У лісі натягують шмат тонкого, але дуже міцного сталевого дроту. Один його кінець міцно прив’язують до куща, а в інший має втрапити нещасна тваринка.
«Все було встановлено так, щоби зашморг стиснув зайцеві шию», — розповідає Чакалка.
А чи відомо вам про те, як живуть у лісі дикі кабани і як вони позначають свою територію?
«Насамперед, цей дуб є межовим знаком. Він позначає межі території, на якій живе й харчується стадо диких свиней. Їхня територія дуже велика — десятки квадратних кілометрів. І довкола на всіх головних стежках, які ведуть на цю територію, є такі межові знаки. Стадо підходить до цього дерева, і кожна свиня, від найменшого поросяти до найголовнішого кабана, їхнього вожака, мусить почухатися об нього і залишити на ньому свій запах. Таким чином для кожного, хто заходить у ліс, цей дуб — як дошка оголошень, на якій написано: тут мешкає стадо диких свиней, так що краще тримайтеся звідси якомога далі», — пояснює дітлахам мудра вчителька.
Якщо ж найголовніший кабан іншого стада виявиться більшим за вожака зграї, якій належить територія, може відбутися битва, в результаті якої кабанам, можливо, доведеться залишити обжиті землі й вирушити на пошуки нових.
Зрештою, Андрусякова трилогія є повчальною, змушує задуматись над серйозними речами, відповідає на важливі запитання. Наприклад, чому одних учителів діти люблять, а інших — ні? Чому одних вони слухають, як заворожені, а іншим на спину ліплять папірці з написом «Штовхни мене!»?
«Усе залежить від того, любить учителька дітей чи ні», — немов сама до себе, дивлячись кудись у ніч, сказала Чакалка.
Ніби й не Америку відкрила, але так і є, і автор вважав за потрібне на цьому наголосити.
«То, може, з таких студентів якраз і виходять Чакалки, яких до дітей не можна й на той… гарматний постріл?..», — розмірковує дівчинка Стефа у першій частині трилогії, коли Чакалка ще була лихою.
Таким чином письменник підкреслює: діти, які сумлінно навчаються і слухають батьків, стають гарними студентами, а потім — якщо й не вчителями, то просто розумними і вихованими людьми.
Усіх можна перевиховати (звісно ж, крім Бабая, якого довелося відправити в сусідню, небратню, країну), на людині, а тим паче на дитині, ніколи не можна ставити хрест.
«У кожному з нас є щось і гарне, й погане. Так от, гарне в людині завжди переважить погане, якщо людина сама цього захоче», — мовить письменник вустами свого персонажа.
Автор доносить до дітей такі істини, яких вони в цьому віці, може, й не зрозуміють, але таки запам’ятають і застосують у подальшому.
Єдине, що бентежить у трилогії, — так це те, що у повісті розмовляють тварини, в тому числі іграшкові. У цьому віці діти вже знають, що тварини не розмовляють. Лише дошкільнята вірять у те, що їхні ляльки оживають, коли люди сплять, а їхній собака у цей час, як Альф, маже собі арахісове масло на хліб. Але враховуючи, що письменник обрав для оповіді форму сну, йому цю дрібничку можна пробачити.
Трилогія Івана Андрусяка «Стефа і Чакалка» є знаковою у сучасній українській дитячій літературі, бо ж вона і смішна, і подекуди трагічна, і драматична. У ній знайдеш і пригоди, і щиру дружбу, і веселощі, і сльози відчаю й каяття. А головне — у ній добро перемагає зло.

Немає коментарів:

Дописати коментар