субота, 29 липня 2017 р.

5 книг про Карпати

Чи є щось більш прекрасне та таємничіше, ніж українські Карпати? Скільки в цьому слові спогадів, скільки магії та передчуття, занепокоєння і здивування. Гори надихають та захоплюють, про них хочеться говорити і писати. Відвідавши їх одного разу, ви ще довго зберігатимете те мрійливо-грайливе відчуття наснаги, що всеохоплюючим вихором радості накриє ваше життя. Саме тому я вирішила зібрати для вас 5 книжечок про наші рідні Карпати, після прочитання яких ви гарантовано відчуєте шепіт гірської річки та свіже дихання лісу. Отже, поїхали:
Марія Римар «Білий Слон». Ця мініатюрна книжечка просто створена для того, аби читати її по дорозі в гори. Спочатку вас може трохи заплутати рваність оповіді, а очі будуть спотикатись на вкрапленнях російськомовних діалогів, за якими йде неперевершена гуцульська говірка. Але дайте собі трохи часу, і не помітите, як вас затягне у розповідь та не відпустить до останнього слова. Це книжка-пошук, книжка-зміна. В ній головні герої, мимоволі втягуючись у пошуки прихований скарбів, знаходять дещо значно важливіше - самих себе. А ще після прочитання «Білого Слона» особисто я вже не можу дочекатись весни, аби піднятися на гору Піп Іван, де знаходиться та сама обсерваторія. Хто знає, можливо, скарби там справді є.
Галина Пагутяк «Уріж та його духи». Галина Пагутяк – то особливий автор в сучасній українській літературі. Вона містична, дуже глибока, психологічна, напружена, акцентована не стільки на персонажах, скільки на їхній долі. "Уріж та його духи" - це книжка легенд, містичних історій, дивних снів одного села. Саме вона стане вашим кращим путівником до таємничого світу Карпат.
Марина Смагіна «Волковиці». «Волковиці» - це дебютний роман авторки, який взяв цьогорічну спецвідзнаку Коронації Слова за сучасне українське фентезі. Марина Смагіна розповідає історію загубленого карпатського села, яке має свою страшну таємницю. Волковиці не так просто знайти, а якщо вже знайшов, то покинути не зможеш, не відпустить тебе село. Це історія про те, що за свої бажання та вчинки необхідно розплачуватись, і інколи ціна буде аж занадто високою, про первісну магію гір, про надзвичайну силу рідної крові і, звісно, про кохання.
Галина Вдовиченко «Тамдевін».  Після цього роману вам неодмінно захочеться в гори до вовків, аби разом з ними припасти до вологої землі та вдихати терпкий млосний запах зів’ялої трави. Авторка розказує незвичайну історію кохання відомої художниці Анни та етолога Юрія, що відбувається на тлі напівзруйнованого замку Гербуртів, мальовничого карпатського села та гірських схилів, де діють закони вовчої зграї, які іноді гуманніші, ніж людські.
Михайло Коцюбинський «Тіні забутих предків». А куди ж без класики? Напевно, кожен знає історію про українських Ромео та Джульєтту. «Тіні забутих предків» - це надзвичайно яскравий дешифратор до містичної душі Карпат. Книга наскрізь пронизана душевною та духовною магією, первісними віруваннями та колористикою гуцульських традицій.  Це безперечно must read для кожного, хто хоч раз ловив себе на думці, що без гір вже не може уявити свого життя.
Читайте, бо воно того варте. І пам’ятайте: зустрівши в лісі мавку, не спішіть бігти світ за очі, можливо, вона просто хоче відкрити вам таємницю карпатських скарбів.

Олександра-Ксенія Медвідь "ОМ"

Відколи залюбилась у поезію, вузьке коло моїх улюблених поетів поволі розширюється. Спеціально нікого і нічого не шукаю – ті римовані рядочки, що влучають в саму душу, та їх автори самі мене "знаходять" у шаленому життєвому хаосі якимсь дивовижним чином. Звісно ж, для чогось те потрібно. Й приймаю те з радістю та вдячністю, бо розумію, наскільки мені колись не вистачало цього.
Олександру-Ксенію Медвідь знала давно, але – як майстриню народної творчості, в якої замовляла для себе браслети "шамбала" та інші рукотворні цікавинки. Про те, що згодом писатиме поезії, певно, й сама Олександра ще тоді не здогадувалась...

Степан Процюк "Варвари"

Прикарпатський письменник Степан Процюк своїм твором відкриває для читача дещо таємничий, дещо навіть страшний, але справжній світ тієї доби, часів, коли людина за власну думку, позицію, мову, і просто любов до своєї країни могла запросто бути позбавлена волі і навіть життя… Радянська влада (а вона ж і названа автором варварами) не зупинялася ні перед чим… Дія відбувається в селі Зернівка. Зажерливу, ненависну владу символізують у творі кагебісти, які тлумлять морально і фізично головного вчителя Миколу Панасовича, згодом, молодого хлопця, учня талановитого вчителя Івана... Прислужницею цій владі у творі є Октябрина Едуардівна, яка вчить дітей у школі математики (хоча математик з неї ніякий, як пише автор…). Головне її завдання – це спостерігати і доповідати. Важко уявити, напевно, сучасній людині, в якій задушливій атмосфері жили тоді люди, а головно ті, хто мали силу духу, були нескореними, попри все, залишались людьми. Такими є герої твору, автор наділяє їх особливим стоїцизмом. Ніякі обіцянки про гарну роботу, квартиру і багато іншого не змінили переконань вчителя. Для нього було гидко думати, що він може каятися в чому-небудь. «Краще здохнути. Я не зможу жити з покаянним листом на СЕРЦІ…».

Юрій Іздрик «Папіроси»

25 віршів без фільтра – добірка найновіших віршів Юрія Іздрика. Цього разу – жодної слинявої роман-тики і мармеладної лірики. Це жорстка пацанська поезія про життя і смерть, про пошуки сенсів і способів виходу з без¬ виході.

Андрій Любка «Саудаде»

Обережно! Ця книга небезпечна: після прочитання хочеться одночасно вирушити в подорож Балканами, випити келих червоного вина і в зручній ложі театру слухати оперні арії. Понад шістдесят коротких історій – часом іскрометних, подекуди сумних, почасти автобіографічних, але завжди щирих – запрошують читача пережити з автором найщасливіші миті мандрів, симфонічних концертів і не завжди успішних залицянь.

Марія Савчин «Тисяча доріг. Спогади жінки учасниці підпільно-визвольної боротьби під час і після Другої світової війни»

Авторка цієї мемуарної книжки – Марія Савчин («Марічка») – з 1944 по 1953 рр. перебувала в підпіллі на Львівщині, в Закерзонні, Польщі, Карпатах, на Поділлі, Волині та Поліссі. Будучи дружиною Василя Галаси («Орлана») – заступника Провідника ОУН Закерзонського краю, а з 1948 р. Провідника ОУН Волині й Полісся, — вона зустрічалася з багатьма повстанцями, виконувала відповідальні доручення, не раз потрапляла в трагічні ситуації, коли вирішувалася не тільки її доля, але й доля товаришів по боротьбі.

Дара Корній «Місячне насіння»

«Місячне насіння» – це перша окрема збірка оповідань сучасної української письменниці Дари Корній,  котра є автором десяти романів та двох книжок для дітей. Раніше деякі її оповідання виходили друком лише у збірках поруч із творами інших авторів, але при цьому дуже полюбилися читачам. Попри те, що авторку цієї збірки читачі вже давно і небезпідставно вважають метром українського сучасного фентезі, її оповідання теж мають багато прихильників. Адже вони про нас із вами, про життя, про любов і зраду, мудрість і марнославство, про високе і нице, тобто – про важливе у будь-які часи… А ще вони про Майдан, про мир та війну, про кохання, яке інколи є довшим за життя.

Ірина Червінська «Світи і лабіринти»

У далекому майбутньому після видалення мозкової пухлини інноваційним методом пацієнт втрачає пам’ять і дружина приводить чоловіка у спеціальний медичний центр, щоб відновити йому спогади. Що б ви думали, якби відчували, що зі світом навколо вас щось не так? Що б ви робили, якби згадували минуле, якого ніколи не було?
Головний герой, ніби канатоходець. І ходить він по нервах читача, натягнутих між різними реальностями, вимірами, часами, просторами та ідентичностями.
Читач, відкривши цю книгу, приречений на запаморочливі переміщення її кротовими норами. Та й хіба може бути інакше, коли закони природи спотворені, коли все відбувається у мозку, враженому алкогольними випарами та хворобою? А якщо паразитами свідомості?.. І хіба можна бути на 100% переконаним, що Ви не персонаж чийогось спотвореного мозку? Озирніться навколо, подивіться на цей шалено-абсурдний світ. Ви досі переконані? Тоді краще не заходьте на територію лабіринтів.

Олександр Завара «Песиголовець»

Письменник Юрко Побиван, чия популярність стрімко йде на спад, у пошуках нового приголомшливого сюжету навідується з родиною на Прикарпаття до таємничої Галявини вічної роси, де колись було поселення наших предків полян – там і досі побутують міфи про таємничих людей із головами псів. Одного з таких Юрко пам’ятає з дитячих років – це ікона Святого Христофора із зображенням чоловіка-песиголовця, бачена ним колись у храмі на Франківщині. Чим не сюжет для майбутнього бестселера? Утім, з творчої відпустки Побиван привозить не лише фотографії й нотатки для нової книги…

Володимир Єрмоленко «Ловець океану: Історія Одіссея»

«Ловець океану: Історія Одіссея» – це перший художній роман Володимира Єрмоленка. Книга наближає епос до нас, осучаснює його. Неважливо, хто ми – напівбоги чи прості смертні – Володимир Єрмоленко доводить: думаємо і відчуваємо ми однаково.
Головний герой роману – Одіссей – воїн і мандрівник. Він повертається на Ітаку після двадцяти років блукань. Але вдома не знаходить ані своєї дружини Пенелопи, ані свого сина Телемаха. Він розуміє, що став на хибний шлях і тепер мусить виправити свої помилки. Одіссей здійснить свою подорож у зворотному напрямку, від Ітаки до Трої. Він знову зустрінеться з Сиренами, знову відвідає землю Навсикаї, знову буде на островах Каліпсо та Цирцеї, знову спуститься в царство Аїда. Крок за кроком він дедалі краще розумітиме головні сили, які скеровують його життя: кохання, смерть, провину, красу і втрату.

Юлія Кубай «Душа»

Що спільного між успішним політиком і дівчиною з психіатричної лікарні? Хто з них сильніший? Хто здатен змінити життя іншого? Виявляється, мрії про інший спосіб життя приходять до всіх. Навіть до тих, хто обіймає найвищі посади і, здається, керує світом. І щоби визнати ці мрії, їм доводиться шукати відповіді на дуже прості питання. Коли востаннє ти радів снігу? Якого кольору твоя душа? Хто ти? А іноді треба й не просто озирнутися назад, а буквально наново пережити найважчі миті свого життя. І тоді випадково почута мелодія озивається прекрасними картинами іншого, але такого близького світу. Озивається десь усередині. У душі, якщо вона, звісно, з тобою. Якщо вона не загубилася, полишивши тебе серед примар і марень.
У романі молодої авторки Юлії Кубай примхливо переплітаються жорстокість світу політики, хворі марення, невинна любов і породжені музикою прекрасні картини. І серед цих переплетень знаходяться ноти, на які озивається душа.

Сергій Лойко «Рейс»

В основі роману-трилера Сергія Лойка «Рейс» лежать реальні події. Посеред кривавої війни, розв’язаної Росією, головний герой Сергій Альохін спочатку самотужки, а потім за допомогою американської журналістки розслідує обставини загибелі своєї сім’ї – дружини і двох маленьких доньок, які летіли в пасажирському «Боїнгу», збитому над Донбасом.
Альохін, колишній опер, свого часу викрав общак бандитів і заховався в Лос-Анджелесі на своїй яхті. Він не цікавився політикою, нічого не знав про цю війну, поки сам не став її жертвою. Під час свого приватного розслідування він опиняється в пеклі війни на Східній Україні серед «ополченців» і російських солдатів, що підступно вторглися в суверенну державу.
По гарячих слідах втікача йдуть бандити, чекісти, добровольці і маніяк – серійний вбивця. Альохіну треба вижити будь-якою ціною, щоб дізнатися, хто і чому вбив його родину. Він не чекатиме закінчення міжнародного розслідування і трибуналу. Втікач тепер сам – і слідчий, і прокурор, і адвокат, і суддя, і кат. І рука Альохіна не здригнеться, коли він знайде злочинців і доведе для себе їхню провину...

Олесь Ільченко «Збирачі туманів. Суб’єктивні нотатки з київського життя»

Київ останньої третини минулого століття тепер здається мало не екзотичним: розмірений ритм, затишні «обжиті» двори, пасажирські пароплави на Дніпрі – але також і нескінченні черги в магазинах та філіжанки без вушок у кафе, таємні зібрання на квартирах і острах перед «органами». У книзі знайшлося місце для трагічних родинних історій і міських анекдотів, паломництва барами й ресторанами та екскурсій на знімальні майданчики кіностудії ім. Довженка. Через яскраві характери і деталі «суб’єктивні нотатки» витворюють живий портрет міста, яке невпинно змінюється – але лишається собою.

Йван Козленко «Танжер»

Несподівана пропозиція від незнайомця – знятися в експериментальному кіно – стає для богемного молодого одесита Ореста не стартом кар’єри, як він міг сподіватися, а початком химерних стосунків, у яких сплітаються історії персонажів майбутнього фільму, їхніх прототипів і самих акторів. Простір, у якому розвивається сюжет, так само крихкий і мозаїчний, а проте, схоже, це і є Одеса з одним «с» – та інша Одеса, без накинутої їй радянською та пострадянською поп-культурою машкари вічного дотепника-блазня й хвацького бандюка. Місто прекрасної голизни пляжів, млості барів і клубів, карнавального нуртування Сьомого кілометра, місто Довженка і Яновського, української революції та свободи, місто кохання і творчості, що не знають меж.

Оксана Забужко «Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу»

Книга «Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу» вперше вийшла друком 1997 року і справила ефект бомби в українському літературознавстві – не менший, ніж «Польові дослідження з українського сексу» в літературі. Авторський метод інтерпретації класичних текстів скандалізував адептів канону Великого Кобзаря, і дискусія швидко переросла в «битву за святині». Тепер, із відстані у двадцять років, видавництво пропонує читачеві поглянути на цю унікальну працю в контексті – додана добірка літературної критики та публіцистики відображає полеміку, що вирувала після першої публікації книги.

Іван Андрусяк «28 днів із життя Бурундука»

Коли однокласники обзивають тебе Бурундуком і насміхаються, бо ти не вмієш стрибати через козла і лазити по канату, тоді на душі так кепсько, що ти готовий на будь-що, тільки б довести їм усім, хто такий Івась Бондарук насправді! Навіть на те, щоб вивести собі… кишенько­вого чортика!
Повість Івана Андрусяка з ілюстраціями Ганни Осадко «Вісім днів із життя Бурундука» у  2013 р. увійшла до пре­стижного каталогу найкращих дитячих книжок світу «White Ravens» («Білі Круки»). Разом із нею в цій книжці можна прочитати про нові пригоди улюблено­го героя. Він розгадуватиме таємницю моторошних кроків, які звучать уночі в його кімнаті («Креденс»), займатиметься ризиковими хімічними експериментами («Алхімік») і, нарешті, спробує пізнати спокуси «до­рослого» життя й навчиться розрізняти, що в ньому справжнє, а що – обман («Завдання з фізики»).

Оксана Смерек «Мірки і лекала»

Ця книжка про реальність із різними обличчями, очима, язиками і мовами. Про внутрішній конфлікт у зоні зовнішнього комфорту, фізіологічної ситості та емоційного голоду. Це спроба показати світ у точках його дискомфорту, порівняти «щасливі нації» з тими, що безпросвітно перебувають у пошуку самого визначення щастя. Спроба наблизити закордоння в його щоденному вимірі, без охів, замилування тамтешніми дизайнами, архітектурою, структурою, тощо. Чужоземство та досвід «вростання» там у звичному, периферійному, навіть іноді маргінальному вигляді.

Поліна Кулакова «Корсо»

Для всіх Єва завжди була милою, доброзичливою дівчиною. Такою вона видавалася й собі. Аж поки одного дня в її життя не ввірвався таємничий пес-знайда – і все пішло шкереберть: кохання, робота, сім’я. У шаленому вирі подій несподівано зникає подруга героїні. Поліція і медіа говорять про серійного вбивцю. Розпочинається розслідування – і Єва опиняється в епіцентрі жаху. Чи вистачить їй мужності й доброти, щоб протистояти злу, яке невідворотно наближається?

«Українські жінки у горнилі модернізації» під загальною редакцією Оксани Кись

Кінець ХІХ – початок ХХ ст. – поворотний період у світовій історії, коли змінювалося усе: і технології, і ідеології, і суспільні відносини. Процеси модернізації стрімко вривалися у розмірене, зі століттями усталеним трибом і ритмами життя українських жінок кінця ХІХ століття, радикально змінюючи їхні соціальні ролі, повсякденні практики, систему цінностей, світогляд, сфери діяльності.
Та що насправді нам відомо про те, як модернізація змінювала жінок і як самі жінки брали участь у процесах модернізації в Україні у найважливіший і переломний її період – у першій половині ХХ ст.? Де були і що робили українські жінки у вирішальні моменти історії України першої половини ХХ ст.? Як змінювалося їхнє бачення власного призначення в добу тотальної модернізації? Як суспільство сприймало емансипацію жінок? Що робили вони, коли чоловіки воювали на численних фронтах Першої світової? Як поводилися жінки під час примусової колективізації? Як переживали нацистських окупантів? Чи боролися жінки з радянською владою у національному підпіллі? Чи каралися у Гулагу як політичні в’язні? Чи жінки брали участь у тих подіях нарівні з чоловіками і наскільки особливим був їхній досвід? Чи вони досвідчили найбільш драматичні та доленосні історичні зміни інакше? Що для них означало «бути жінкою» в Україні в добу радикальної модернізації?

Катерина Бабкіна «Заговорено на любов»

Збірка поезій «Заговорено на любов» – це радше збірка емоцій, щасть, сокровенних таємниць та сердечних ран, аніж вірші. Навіть ті, хто не звик зачитуватися поезіями, знайдуть серед текстів Катерини Бабкіної слова, здатні описати саме їхні любов чи тугу, радість, гіркоту, біль, страхи або надії. Тут із граничною відвертістю постають перед читачем і найсильніші почуття, і сучасна буденність, і свято душі, і війна, котра непомітно, але невідступно пронизує мрії, переживання і вплітається у кожен наш день, у кожну думку, кожен порив серця.
Катерина Бабкіна – одна з найпомітніших постатей у сучасній українській літературі, авторка збірок поезій, оповідань, повістей для дітей та роману «Соня». Тексти письменниці перекладені польською, німецькою, англійською, шведською, французькою, румунською, чеською, івритом та російською, її книжки виходять друком в Австрії та Німеччині, Франції та Ізраїлі. За сценаріями авторки знято кілька успішних короткометражних стрічок, а написану нею п’єсу «Гамлет. Вавилон» ставили в Києві, Женеві та Відні.

Уривок з книжки Алли Рогашко "Її сукня"

...То була особлива долина. Річка вужем звивалась уздовж зеленого лугу й зникала десь поміж горами, що синіли віддалік; підніжжя вкривав густий сосновий ліс. Незаймана природа вражала своєю красою і застиглою величчю.
То була особлива долина. Бо куди б не відносила їх доля, у яких би краях вони з матір’ю і родиною не кочували, Тана знала: рано чи пізно вони обов’язково повернуться до неї. І поверталися.
Ніколи не питала в матері, чим її так вабить ця долина. Власне, для неї те не мало особливого значення, головне — повернутися, бо й вона любила цю місцину. Щодня блукала зеленим лугом, вдихаючи пахощі стиглих духмяних трав; вузьким берегом річки, плигала по пласкому камінню, що наполовину виступало з крижаної джерельної води; іноді підіймалася схилом найближчої гори, аби звідти помилуватись долиною.
Любила, коли трава — соковита, яскраво-зелена зі смарагдовим відтінком — лоскотала босі ноги; ступала по ній обережно, як по м’якому, ворсистому килиму. Десь отут, зовсім скоро, належить повернути праворуч і трохи пройтись углиб лісу. Там, під самим підніжжям гори, є її секретне місце — невеличка хижа...

Галина Пагутяк "Слуга з Добромиля"

Є книги, про які треба писати одразу, щойно закінчиш їх читати. Писати, поки ще свіжі відчуття і поки прочитана історія повністю володіє розумом і думками. «Слуга з Добромиля» – саме з таких. Книга була видана в 2006 р. і отримала Шевченківську премію в 2010-му, а особисто для мене вивела Галину Пагутяк в топ улюблених письменників.    
Роман належить до так званої химерної літератури. Це не фантастика, не фентезі і не історичний твір, хоча елементів всього цього в «Слузі… » вистачає. Саме тому іноді важко зрозуміти, твір якого жанру перед вами. Так, це роман, але водночас «Слугу…» можна вважати і філософською притчею, і сповіддю. Це той випадок, коли читають однакове, а розуміють різне і по-різному.
Отже, роман розповідає про, власне, Слугу з Добромиля, який є головним героєм, оповідачем, слугою Купця з Добромиля, товаришем Купця з Перемишля, а за сумісництвом ще й сином опиря і відьми. Він має багато імен і вірно служить своєму пану з початку ХІІІ ст. На очах Слуги будувалися і занепадали держави, розпалювалися війни, змінювалися правителі, гинули невинні, приходив мир, століття змінювалося століттям, і лише він, найвірніший слуга свого пана, залишався на варті краю, захованого серед карпатських гір коло Старого Самбора. Вся книга – це його розповідь, сповідь того, хто не може вмерти, навіть якби і захотів. І це страшенно глибока, філософська і багатогранна розповідь, яка переносить читача крізь вир століть, змушує його виринати то в часи правління князя Лева Даниловича, то бути свідком жахливих злочинів НКВД і комуністичного режиму в цілому.

Леся Коковська-Романчук "Благословен, хто йде"

Новий роман «Благословен, хто йде», яким знана сучасна українська письменниця, бард, лікар, пані Леся Коковська - Романчук порадувала численних поціновувачів своєї творчості, це – книга про зцілення вірою, вірою у всепеперемагаючу Любов Христа Спасителя, що перебуває завжди і всюди із кожним, хто відкриє Йому своє серце і покладатиметься на Його Милість та Волю у життєвих випробуваннях. У ґрунтовному дослідженні про життя Св. Теклі, яка є заступницею Тернополя, події розгортаються в місті Іконії, що у провінції Лікаонія на східних кордонах Римської імперії.  
Пані Леся із притаманною для всіх її творів щирістю та достовірністю історичних фактів, які є вишуканим тлом для оповіді книги, розповідає про  непросту долю і міцність віри  св. Теклі, що стала ученицею святого Павла і обрала шлях Служіння Господу.  
З кожною сторінкою нового роману, читач неодмінно відчує особливе співпереживання з персонажами, відкриє для себе атмосферу безбожності Римської імперії та тихої, благородної, непоказної святості душ тих, хто повірив у Христову Науку першим у часи, коли християн переслідували, кидали в них каміння, віддавали на поталу хижим звірам, заради одного – видовища на арені амфітеатру.

Андрій Гарасим "Борги нашого життя"

Заснована в 2008 році видавництвом «Нора-Друк», серія «Морок» нещодавно поповнилася романом журналіста Андрія Гарасима «Борги нашого життя».
Головним героєм роману є молодий чоловік на ім’я Андрій. Після того, як він розпочав працювати піарником в банку, йому порадили познайомитися з іншим боком роботи та попрацювати так званим колектором. Показати героєві реалії «польової роботи» доручили Семену (Сему). Попри те, що Андрієві робота колектора не припала до душі, молоді чоловіки подружилися. Одного разу за доволі незвичних обставин вони познайомилися з Вікою, і попри те, що вона є колишньою співмешканкою одного з боржників, їй не тільки вдалося потоваришувати з хлопцями, але й закохати в себе Сема.
Все змінилося після того, як Андрій з Семом отримали наказ забрати в міліціонерів боржника Антона (Грінспена) та відвезти його в один з офісів для розмови з юристами. Будівля, до якої його привезли, виявилась не презентабельним офісом банку, а приміщенням старої військової частини, а юристи – звичайними бандитами. Зрозумівши, що привезли Антона на розправу, хлопці вирішують врятувати його. Як наслідок, вони залишаються без роботи. Як виявляється, їхні пригоди тільки розпочинаються, і їм доведеться самотужки спробувати протистояти людям, які звикли бути безнаказані.
Головні герої роману – схильні до рефлексій та миттєвої реакції на зовнішні подразники. Вони, звичайні прості люди з натовпу, дозволяють собі не миритися з несправедливістю, яка панує навколо, та повстати. Зважаючи на те, що в цій боротьбі не існує легких шляхів, їм часто доводиться потрапляти в небезпечні ситуації. Попри це, вони прагнуть, нехай і ціною власного життя та здоров’я, змінити усталений стан справ та показати сильним світу цього, що відплата знайде і їх.
Напружений сюжет розгортається динамічно та іноді доволі несподівано. Роман написаний просто, не містить подвійних сенсів, що є звичним для розважального роману, розрахованого на масового читача.
Загалом, Гарасиму вдалося написати доволі якісний пригодницький трилер, з елементами бойовика та мелодрами, в якому зображені сучасні реалії без прикрас. Можна очікувати, що «Борги нашого життя» зацікавлять читача, який полюбляє детективний та пригодницький жанри.

Алла Рогашко "Крізь безодню до Світла"

Гортаю сторінки книжки «Крізь безодню до Світла», і між рядків читаю долі.  Намагаюсь тут впізнати її, Аллу Рогашко, але вона залишається загадковою. Її образ Світлої Жінки лишався поруч від моменту особистої зустрічі і аж до прочитання твору. Тепер цей образ хотілося б розгадати.
Збираю образ автора.
Цьогоріч у Львові мала нагоду бути на зустрічі з Янушем Вишневським, який в одному із своїх інтерв’ю сказав, що перша книга автора завжди біографічна, тому найбільш на нього схожий саме Якуб («Самотність в мережі»). Думаю, це не лише його стосується.
Тому, можливо, автобіографічний образ Алли ми вже зустрічали в Любі («Осіннє Рондо місячної ночі»). То любов до журналістики, музики та містики. Однак і в другому романі («Крізь безодню до Світла») Віра, Мар’яна і Христина мають багато спільного як між собою, так і з Любкою. То ж теж від автора (!). Насамперед романтична натура, душа, що кохається в красі цього світу, вміє впізнати свою рідну людину і повністю віддатись почуттям...
Таким є те просте та банальне, але в кожного своє неповторне жіноче щастя: бути коханою і кохати, бути мамою, знайти баланс, щоб не втратити себе, вірити в добре, щоб обов’язково сталося ще краще, бо «усе на краще», бо «в Бога на нас свої плани», бо «випадковостей не буває», бо «...від долі не втечеш»...

Галина Пагутяк "Гіркі землі"

Це не розважальна книжка, яка порятує від нудьги "нестерпної легкості буття", й не карколомний детектив, який перевірить на присутність інтуїції, й не фентезі, яке дозволить анфіладами авторської вигадки втекти від самого себе.
"Гіркі землі" – це містерія, жанр визначений самою письменницею, про нас з вами, про життя, яким воно є. Ця книжка пробуджує зі сну наяву, в якому перебуває більшість із нас, що засвідчує сьогоднішня ситуація в Україні.
Взагалі про прозу Галини Пагутяк писати непросто: вона густа та глибока, хоча написана ясною мовою, а не зарозумілою тарабанщиною. Тому читати легко, проте "під водою" схований цілий огром осмислювання нашого з вами українського життя. Чую голоси: й так важко нині, навіщо про сумне й складне. Відповідаю: тому й в халепі сидимо,що в свій час не називали речі своїми іменами та "не було у нас культури говоріння і проговорювання неприємних речей... І це вже працює на рівні колективного несвідомого..." (О.Забужко). Тому, щоб одужати, треба говорити про рани та хвороби.

Новинки української літератури 2017






Артем Чех – "Точка нуль"

Колись в одному з інтерв’ю для сайту "24" Сергій Жадан звертав увагу на те, що з війни повернуться/повертаються люди, яким буде що сказати про цю війну. Сказати на папері.
Артем Чех, звісно, не перший хто пише про війну на Донбасі. Але, певно, перший, хто написав про війну, про яку чомусь прийнято мовчати/не помічати/ігнорувати. Бо з буденного життя солдата не напишеш геройський вірш і не знімеш екшену.
Збірка есеїв "Точка нуль" – про звичайного киянина, який опинився посеред степу з автоматом і зі всіх сил намагається не втратити здоровий глузд. Без смертей і нещадної деталізації військових боїв.
Це про війну, до якої не звикла література. Тут одноманітність і правда про "аватарів", армійське взуття та злість, яка народжується у кожного, кого б закинули у степ.

Олександр Михед – "Транзишн"

Книгу "Транзишн" навперебій включали до списків найбільш очікуваних новинок "Книжкового арсеналу". І не помилилися.
"Транзишн" складається з десяти оповідань, чотири з яких написано за реальними подіями, а інші шість – горор-фантастика.
Після прочитання дуже важко усвідомити межі своєї реальності, яка раніше ніколи не викликала питань. Книга про речі, які ми вважаємо реальними/нереальними/ірреальними.
І тут фішка. Єдина істина у книжці – це і перехід між цими станами, так звана "транзитність". Дія/рух, називайте, як бажаєте.
Окремо хочеться відзначити оповідання "Ліфт" про чоловіка, який просидів у кабінці 40 годин. Автор радить переглянути запис із камер спостереження, але не в пришвидшеному варіанті. А всі 40 годин. Про людину, чию відсутність навіть не помітили.

Олександри Іванюк "АМОР[Т]Е"

Чернівецьке "Видавництво 21" представило своїм читачам книгу про історію особливого кохання: роман Олександри Іванюк "АМОР[Т]Е", який побудовано на реальних подіях, що відбувалися у передреволюційному, революційному та окупованому Донецьку. Головними героями оповіді є італійка Франческа Леонарді та донецький вчитель історії, громадський активіст, доброволець батальйону "Дніпро-1" Юрій Матущак, який загинув в "Іловайському котлі".