Національно-патріотичне виховання особистості засобами українознавства

Патріотичне виховання - це сфера духовного життя,
яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне,
що любить і ненавидить людина, яка формується.
В. О. Сухомлинський

Перед минулим – зніміть капелюхи,
перед майбутнім – засукайте рукава
Народна мудрість

Наш час вимагає відродження і розвитку української національної системи освіти і виховання. Молоді потрібно оволодіти не лише системою наукових знань, а насамперед цілісною національною культурою, духовністю, не виключаючи вищі здобутки культури, духовності цивілізованих народів.

Батьки, вчителі і вихователі повинні усвідомлювати, що в процесі виховання кожної дитини мають застосовуватися численні вітчизняні пізнавально-виховні традиції.

Українська педагогіка за своїм змістом і спрямуванням має гармонійно поєднувати могутню культуру і духовну "трійцю" - історію, сучасне і майбутнє нашої нації і держави. Вона покликана утверджувати в серцях і душах, реальних справах, діяльності і поведінці кожного школяра культурно-духовні традиції, цінності рідного народу, вищі здобутки світової цивілізації.

Одним із найважливіших завдань теорії і практики є патріотичне виховання, яке повинно здійснюватися ще з раннього дитинства. Патріотично-наснажена громадська активність особистості повинна постійно підвищуватись в процесі виховання, самовиховання і самовдосконалення, переростати, у відповідності до вікових особливостей, в громадсько-політичну, державницьку діяльність.

Патріотичне виховання молоді сьогодні є одним з найголовніших пріоритетів гуманітарної політики в Україні, важливою складовою національної безпеки України. Ставлення владної еліти до виховання молоді на кращих зразках історії рідного народу, його досвіду, традицій, освіти та культури, вищих християнських ідеалів, є лакмусовим папірцем її справжніх намірів у будівництві соборної самостійної держави національного типу.

Перед незалежною Україною постала історичної ваги проблема творчо відродити українське національно-патріотичне виховання і водночас піднести його на сучасний рівень наукового і культурного розвитку.

Метою національно-патріотичного виховання є формування у молодого покоління високої патріотичної свідомості, почуття любові до України, пошани до видатних вітчизняних історичних діячів, готовності до виконання громадянських і конституційних обов'язків.

Сьогодні значущим є створення цілісної системи національно-патріотичного виховання молоді шляхом реалізації таких виховних завдань:

• виховання правової культури, поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки – Герба, Прапора, Гімну України та історичних святинь;
• сприяння набуттю молоддю соціального досвіду, успадкування духовних та культурних надбань українського народу;
• формування мовної культури, оволодіння та вживання української мови як духовного коду нації;
• формування духовних цінностей українського патріота: почуття патріотизму, національної свідомості, любові до українського народу, його історії, Української Держави, рідної землі, родини, гордості за минуле і сучасне на прикладах героїчної історії українського народу та кращих зразків культурної спадщини.

Виховання молоді на кращих прикладах життя борців за становлення української державності є одним з найбільш важливих шляхів формування історичної пам’яті. Патріотичне виховання молоді сприяє конструюванню національного історичного наративу через донесення до молоді правдивої інформації про героїчне минуле українського народу .

В Україні історично склався широкий спектр регіонально-політичних та регіонально-культурних відмінностей, існує неоднозначне ставлення населення до багатьох подій минулого та сучасності. Cаме патріотизм, громадянськість повинні об’єднувати українців, зберегти те, що протягом століть було нашою метою, – незалежну державу. Одним із важливих об’єднавчих чинників у суспільстві може слугувати збереження культурної та історичної спадщини, що підтверджується даними соціологічних досліджень, що наводить Центр Разумкова. Так, на запитання «Який із п’ятьох зазначених чинників найбільше об’єднує або може згуртувати народ України в єдину спільноту?» 8,1 % респондентів відповіли – «Знання і розуміння української культури та мови», 11,5 % – «Спільна культурна й історична спадщина», 11,5 % – «Спільні політичні принципи й ідеї», 28,2 % – «Рівні права і співіснування в рамках однієї держави (України), 33,4 % – «Прагнення до істотного підвищення добробуту всіх громадян України», 7,3 % – «Важко відповісти». Тому , на мій погляд , для підлітків , а саме з ними мені доводиться працювати, дуже важливим є усвідомлення своєї причетності до українського народу, його спадщини та його майбутнього.

Патріотичне виховання включає у себе соціальні, цільові, функціональні, організаційні та інші аспекти. Головною складовою патріотичного виховання є формування у молоді любові до рідної країни, що здійснюється в першу чергу сім’єю, безпосереднім соціальним оточенням через передавання певних культурних традицій, звичаїв, обрядів, вірувань.

Національно-патріотичне виховання передбачає формування національної свідомості, виховання любові до рідного краю, свого народу, шанобливе ставлення до його культури, науки, історії та повагу до культури всіх народностей, які проживають на території України; є складовою всебічного розвитку особистості з високими морально-духовними цінностями. В різних формах роботи воно складає певну систему, взаємозв’язок і гармонійне поєднання складових якої є запорукою ефективного виховного процесу.

Важливим напрямом патріотичного виховання є прилучення до народознавства — вивчення культури, побуту, звичаїв рідного народу. Школярів ознайомлюють з культурними і матеріальними цінностями родини і народу, пояснюють зв'язок людини з минулими і майбутніми поколіннями, виховують розуміння сенсу життя, інтерес до родинних і народних традицій.

Прилучаючись до народознавства, діти поступово утверджуватимуться у думці, що кожен народ, у тому числі й український, має звичаї, які є спільними для всіх людей. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість (пісні, казки, прислів'я, приказки, ігри, загадки тощо), розширюючи уявлення про народні промисли (вишивка, петриківський розпис, яворівська іграшка), вони поступово отримують більш-менш цілісне уявлення про втілену в художній і предметній творчості своєрідність українського народу.

Водночас у дітей розширюються знання про характерні для рідного краю професії людей, про конкретних їх представників. При цьому вихователь повинен не стільки піклуватися про збагачення знань, скільки про їх творче засвоєння, розвиток почуттів дітей. У шкільному віці вони залюбки беруть участь у народних святах і обрядах, пізнаючи їх зміст, розвиваючи художні здібності, навички колективної взаємодії.

Щоб сформувати в учнів активну життєву позицію, громадянські переконання та ідеали, необхідно насамперед навчити їх визначити моральні цінності. Надання емоційної забарвленості, моральної оцінки знанням - пріоритетне завдання вчителя, вихователя, всього педагогічного колективу. Без цих двох "вогників" педагогічної діяльності навчально-виховний процес "засушується", неодухотворюється.

Педагоги повинні пам'ятати велику істину, що перемогу в житті здобуває не сила рук і навіть не сила розуму, а сила духу.

Найвищих вершин розум особистості сягає тоді, коли в ньому сформована сила духу. Розум, не зігрітий серцем, інтелект, байдужий до долі народу, нації, Батьківщини, перетворюється на соціально-індиферентну силу, а то й на небезпеку, загрозу.

Історія вітчизняної і зарубіжної педагогічної думки переконливо свідчить про те, що вагомі результати у вихованні школярів досягаються тоді, коли в ньому домінують найвищі моральні цінності - любов до Батьківщини, рідного народу.

Творчо відроджуючи вітчизняні виховні традиції, багато педагогів успішно використовують ідеї, принципи, засоби козацької педагогіки з метою поліпшення героїко-патріотичного виховання учнів, формування у них високої шляхетності, політичної культури, сили волі і сили духу, усвідомлення прав і обов'язків перед Батьківщиною, відповідальності перед рідним народом.

На долю підростаючого покоління випала історична місія - побудова незалежної України, яка має посісти гідне місце серед цивілізованих держав світу.

У зв'язку з цим нині значною мірою зросла відповідальність батьків, учителів, вихователів за рівень вихованості дітей і юнаків. Враховуючи помилки, викривлення, які були у вихованні впродовж останніх десятиліть, науковці і практики докладають великих зусиль, щоб вивести з кризи складний і багатогранний процес виховання.

Закономірним є те, що в наш час значно зріс інтерес педагогів до виховного потенціалу попередніх століть, їхніх виховних традицій.

У своїй діяльності я спираюся на загальнодержавну програму «Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів», шкільної програми «Комплексна програма виховання особистості «Я та оточуючий світ» » які ґрунтуються на виховних ціннісних орієнтирах вироблених українським народом .

Результатом моєї діяльності має стати особистість, наділена певними якостями, як-то: любов до Батьківщини, свого народу, турбота про його благо, сприяння становленню й утвердженню України як суверенної, правової, демократичної, соціальної держави, готовність відстояти її незалежність, служити і захищати її, розділити свою долю з її долею, повазі до українських звичаїв та обрядів, усвідомленні спільності власної долі з долею Батьківщини, правосвідомості, політичній культурі та культурі міжетнічних відносин. Також має бути сформована потреба у збереженні та примноженні духовного та матеріального багатства українського народу як інтегрованого у світове суспільство.

Тим більшого значення набуває важливість поставленої мети в нашій школі, де навчаються вихідці із національних меншин – росіяни, вірмени, азербайджанці, молдавани тощо і тим актуальнішою є думка Г. Ващенка: "...Треба пам'ятати, що на теренах України живуть і інші народи. З ними нам доведеться співпрацювати, а це можливо лише за умов справедливого ставлення до них, при якому захищаються права українського народу, але разом з тим не порушуються законні права інших народів."

Важливість і значущість патріотичного виховання дітей шкільного віку не викликає сумнівів, але не існує цілісної системи роботи в цьому напрямку. Характерною особливістю форм і методів виховання патріотизму в школярів є звернення до окремих аспектів проблеми.: патріотичне виховання розглядається в руслі екологічного виховання або акцентується на процесі залучення дітей до вивчення культурної спадщини народу тощо. На мою думку, в основу патріотичного виховання потрібно ставити національну свідомість та наголошувати на усвідомленні безперечної цінності Батьківщини.

З цього погляду національна самосвідомість (передовсім глибинне усвідомлення своєї етнічної належності та своєрідності історичної долі власного народу, які є невід’ємним атрибутом кожної нації) є невід’ємною складовою патріотизму школярів. З іншого боку, вирішувати проблему формування національної самосвідомості можливо лише у зв’язку з духовним розумінням Батьківщини, тому що «Вітчизна – це дух народу в усіх його виявах і творіннях, а національність означає своєрідність цього духу». Тож, патріотизм – одна з найбільш значущих, незмінних цінностей, що властива усім сферам життя суспільства й держави, виражає ставлення особистості до своєї Батьківщини й характеризує вищий рівень її розвитку. Це своєрідний фундамент суспільного й державного устрою, ідеологічна опора його життєздатності, одна з основних умов ефективного функціонування всієї системи соціальних і державних інститутів.

В своїй роботі я користуюся шкільною Комплексною програмою виховання школярів «Я та оточуючий світ», яка розрахована на всі вікові категорії учнів. Згідно з нею ідеалом виховання виступає різнобічно та гармонійно розвинений національно свідомий, високоосвічений, життєво компетентний громадянин, здатний до саморозвитку та самовдосконалення.

В основу системи національно-патріотичного виховання покладено ідею розвитку української державності як консолідуючий чинник розвитку суспільства й нації в цілому. Форми й методи виховання базуються на українських народних традиціях, кращих надбаннях національної та світової педагогіки й психології.

У національно-патріотичному вихованні важливим є звернення до народу, характеру і долі різних поколінь, верств населення традицій України. З особливою тривогою підкреслював І.Франко ігнорування ідеї народності у вихованні українських дітей, вказуючи, що по кількалітній науці наші вихованці мають виходити в життя “ защепленою в серці погордою до всього, що своє”.

На мою думку, формами національно-патріотичного виховання в загальноосвітній школі можуть бути:

• Робота з використанням традицій.
• Залучення юнаків і дівчат до вивчення історії та культури України через різноманітні види позакласної роботи.
• Пропагування кращих здобутків національної культурної і духовної спадщини.
• Відзначення державних свят як способу піднесення національно-патріотичних почуттів учнів.
• Відзначення народних, традиційних, обрядових свят.

Актуальним залишається залучення до патріотичного виховання молоді ветеранських громадських організацій, використання їх досвіду і духовного потенціалу з метою збереження та спадкоємності славних бойових і трудових традицій українського народу.

Дуже важливу роль відіграє сім¢я у вихованні дітей та молоді. Для більш якісного виховання потрібне підвищення педагогічної культури батьків.

Працюючи з класним колективом вже 4 рік, я використовую форми виховного впливу на особистість які пройшли так звані «випробування» і найбільш припали до душі та викликали зацікавленість у моїх вихованців.

Традиційними в класі є святкування Дня Збройних Сил України, Дня Соборності України, Дня Захисника Вітчизни, Дня української писемності, відзначення Дня міста. Стали постійними години спілкування, темами яких є святкування знаменних дат, ознайомлення з історією рідного краю, звичаями і традиціями українського народу, видатними людьми України тощо.

В результаті учні нашого 8-в класу прийняли активну участь у загальношкільному проекті «Пам'ять ».

Зацікавленість дітей історією та культурою Вітчизни в різні проміжки часу сприяла проведенню пошуково-дослідницької роботи, причому вподобання розділилися: хлопців більше цікавить історія військових досягнень, часи козаччини, а дівчата виявили прихильність до культури і мистецтва.

Коли обирали теми робіт для роботи в Шкільному Науковому Товаристві, дівчата вирішили показати своє бачення народного костюму і оздобили його дуже оригінально. Навіть при оформленні кабінету українознавства провідним мотивом діти обрали українську рослинну символіку:соняхи, калину, чорнобривці. Знання народної обрядовості стало в нагоді при оздобленні шкільного холу до Дня української мови. А за підсумком колективної творчої справи у актовій залі школи з’явився український вінок, зроблений за традиціями українських оберегів.

Більшість учнів вже котрий рік поспіль виявляють бажання випробувати свої сили у Всеукраїнській українознавчій грі «Соняшник», де незмінно займають призові місця. Завдяки цілеспрямованій роботі нашого класного колективу у напрямку формування патріотизму, любові до рідного краю, держави зацікавленість учнів питаннями українознавства участь в українознавчій грі зросла у порівнянні за 5 років на 32 %.

Учні залюбки беруть участь у проектах до знаменних дат. При підготовці до святкування 200-річчя Т.Шевченка не тільки дослідили його творчість, а й захотіли самі стати моделями для картин, при чому захопили цією ідеєю й інші класи.

Вашій увазі пропонується цикл годин спілкування у формі усного журналу за тематикою «Видатні українці». Тема кожної сторінки журналу може варіюватися залежно від вікових особливостей та вподобань школярів. В класах з поглибленим вивченням природничих наук можливо зробити наголос на видатних науковцях певної галузі, а при гуманітарному напрямі – на мовознавцях та діячах культури, мистецтва, літератури тощо. Підсумком роботи може стати складання наукової, мистецької, літературної карти України, створення віртуального музею винаходів.

Нагору

УСНИЙ ЖУРНАЛ «ВИДАТНІ УКРАЇНЦІ»

Мета: познайомити учнів з видатними науковцями України; розвивати інтерес до історії України; виховувати почуття пошани і гордості за видатних земляків.

Обладнання: портрети, електронна презентація, випереджальне завдання.

Форма проведення: усний журнал

Хід години спілкування

Презентація сторінки першої.

Кондратюк Юрій Васильович

Вступне слово вчителя

Ю. В. Кондратюк бачив навколоземний космос, міжпланетний простір як поле мирної діяльності жителів Землі. Він розумів, що землянам мимоволі доведеться створювати космічне виробництво, нові, можливі лише в умовах невагомості і глибокого вакууму, технології, освоювати території, природні багатства астероїдів, Місяця, планет Сонячної системи, максимально використовувати променеву енергію Сонця.

Учень 1:

21 червня 1897 р. у Полтаві в сім'ї подружжя Шаргей народився майбутній геній космонавтики - син Олександр. Проте всьому світові він відомий як Кондратюк Юрій Васильович. Мати, Людмила Львівна, померла, коли йому ледве виповнилося чотири роки. А батько, Гнат Бенедиктович, був "вічним" студентом. Учився в Київському і Петербурзькому університетах, у Вищій школі технічних наук у Німеччині. Він був людиною з великим обдаруванням, але в житті йому не таланило. Коли Олександру виповнилося лише тринадцять років батько помер. Так і вийшло, що жив і виховувався Олександр у діда з бабою (медичних працівників), людей у Полтаві знаних і шанованих. Хлопець був здібним і цілеспрямованим. У 1916 р. Олександр Шаргей закінчив гімназію зі срібною медаллю і вступив на механічне відділення Петербурзького політехнічного інституту. Звідти юнака призвали на військову службу - на курси прапорщиків при одному з юнкерських училищ. Потім була революція 1917 р. Олександра двічі мобілізували у білу армію, і двічі він дезертирував з неї. Під час останньої втечі О. Шаргей залишився без документів, які зосталися в штабі однієї з частин денікінської армії. Коли більшовики міцно встали при владі, О. Шаргей зрозумів, чим загрожує йому минуле. У той час він жив на напівлегальному становищі у близьких людей в містечку Малі Виски (тепер - Кіровоградська обл.) і працював на цукровому заводі. Мачуха, Олена Петрівна, дуже любила свого пасинка, і намагалася в будь-який спосіб уберегти йому життя. Тому 15 серпня 1921 р., головним чином на її вимогу, Олександр взяв документи померлого однолітка і став Юрієм Васильовичем Кондратюком. Цю таємницю знали лише кілька людей і зберігали її довгі роки.

Учень 2:

Після громадянської війни майбутньому вченому не довелося жити на Полтавщині. Доля закинула його на Північний Кавказ, а потім - у Новосибірськ. У 1927-1933 рр. він займався там проектуванням елеваторної техніки. З 1933 р. Ю. В. Кондратюк - науковий керівник групи з проектування та будівництва Кримської вітроелектростанції. Напередодні Великої Вітчизняної війни він працював у Центроенергобуді в Москві. На початку липня 1941 р. Юрій Васильович добровільно вступив до народного ополчення і вирушив на фронт. З лютого 1942 р. звісток про нього немає. Дата, місце його загибелі і поховання й досі не з'ясовані.

Слово вчителя

Все, що робив Ю. В. Кондратюк, було оригінальним, нестандартним і дуже продуманим в інженерному плані. Але відомими в усьому світі стали його праці саме з теорії ракетно-космічного польоту.

Учень 3:

Розробляв основні проблеми космонавтики, космічних польотів і конструювання міжпланетних кораблів, які виклав у праці "Тим, хто буде читати, щоб будувати" (1918-1919 рр.). У праці "Завоювання міжпланетних просторів" (1929 р.) вивів основне рівняння польоту ракети, розглянув енергетично найвигідніші траєкторії космічних польотів, виклав теорію багатоступінчатих ракет... Розглянув проблеми створення проміжних міжпланетних баз, ідею використання гравітаційного поля небесних тіл для розв'язання цих проблем.

Видатну знахідку Ю. В. Кондратюка - засіб досягнення поверхні космічних тіл, насамперед Місяця і Марса, - було застосовано у проекті "Аполлон", у конструкції американського місячного модуля.

Учень 4:

То був високий чубатий юнак, веселий, товариський... Дарма, що після тифу, а все в роботі, все було, щось мудрує, вигадує, і руки мав золоті... Взагалі, все матеріальне він мав за ніщо, побут власний для нього нічогісінько не важив... Зате в чому-небудь посприяти іншій людині, хай і малознайомій, чимось зарадити їй, о, тут механік наш давав волю своїй винахідливості... Одне слово, то людина, видно, була з рідкісних, одержимих натур - самий дух невситимості грав у ньому, дух постійних, вічних шукань... Видно, що вмів радуватися життю, наповнено жив, хоча і вкрай невибагливо...".
Тож недарма О. Т. Гончар назвав Ю. Кондратюка "генієм в обмотках".

За своє життя ця геніальна людина не встигла здобути ні визнання, ні нагород у себе на Батьківщині. Проте, як першому, хто запропонував створити станцію-супутник Місяця і чиєю ідеєю скористались американські вчені при польоті перших астронавтів на Місяць, Юрію Кондратюку на космодромі мису Канаверал вдячні американці спорудили пам'ятник. Можливо, колись прийде час і це буде зроблено і в нас, в Україні. А поки що ім'ям Кондратюка названо трасу, по якій перша людина висадилася на Місяць, і кратер на зворотному боці Місяця.

Рефлексія

Продовжіть речення:

• «Я дізнався…»
• «Мене вразило…»

Нагору

Презентація сторінки другої

Іван Горбачевський

Вступне слово вчителя

2004 рік ЮНЕСКО визнало роком академіка Івана Горбачевського в зв'язку з 150-річчям від дня його народження. Ім'я цього видатного українця в радянський час було мало відоме навіть у Галичині.

Група дослідників доповідає:

Дитинство. Іван Горбачевський народився травневої пори 1854 року в селі Зарубинці (нині Збаразький район Тернопільської області). Навчався у гімназії м. Тернополя, значних успіхів досяг в опануванні природничих дисциплін. Поневолення українців не могло не схвилювати його юнацьку душу. Він став членом нелегального гуртка "Громада", метою якого було пробудження в рідному народі національної свідомості. Доля даруватиме Іванові Яковичу наукове визнання, кар'єру за межами рідної землі, але він завжди буде просто українцем, з болями й тривогою, з бідами й знедоленістю краян.

Навчання. Іван Горбачевський у 1875 році закінчив медичний факультет Віденського університету, де й почав свою викладацьку діяльність. Згодом місцем його роботи стає інститут лікарської хімії. Тут у 1882 році він уперше синтезував сечову кислоту із сечовини та амінокислоти гліцину. Це було відкриття світового значення. 29-річного асистента запросили на посаду професора медичного факультету Празького університету. Через три роки вчений опублікував роботу про синтез креатиніну, у 1889-1891 роках відкрив фермент ксантиноксидазу. Плідно працював Іван Якович у галузі епідеміології, гігієни, загальної хімії, судової медицини, токсикології, а в 1885-1887 роках запропонував ще два способи синтезу сечової кислоти та встановив, що джерелом її утворення в організмі є пуринові основи. Досліджуючи поширеність подагри, вчений передбачив, що причина хвороби пов'язана з ненадходженням до організму певних компонентів їжі, які у 1912 році назвали вітамінами.

Досягнення. Протягом 1904-1908 років учений видав чеською мовою підручник з хімії та фізіологічної хімії у чотирьох томах. Взагалі він — автор майже п'ятдесяти наукових праць, значна частина яких не втратила свого наукового значення донині. Підручник з органічної хімії Івана Горбачевського вийшов і українською мовою. Принагідно слід зазначити, що вчений доклав великих зусиль для створення й становлення Українського лікарського товариства при Науковому товаристві ім. Т. Шевченка, був його першим почесним головою. Іван Горбачевський плідно співпрацював з геніальним українським фізиком, першовідкривачем Х-променів Іваном Пулюєм.

Державна діяльність. Івану Горбачевському судилося стати першим міністром охорони здоров'я в Європі. Таке відомство було створене спочатку в Австро-Угорській імперії, згодом з'явилося у Німеччині, Франції, Англії.

Щоправда, Іван Горбачевський мав міністерський портфель лише рік. Досліджуючи стан справ у відомстві, він виявив у Східній Галичині епідемії, нестачу лікарень, медикаментів... Результати своїх досліджень і програму ліквідації наслідків війни австрійців з росіянами урядовець проголосив у парламенті, але стикнувся з нерозумінням цих проблем насамперед польськими представниками і згодом пішов у відставку. Варто зазначити, що Іван Якович був довічним членом палати австрійського парламенту.

У 1921 році Іван Горбачевський став професором кафедри хімії щойно створеного у Відні Українського вільного університету, через два роки — ректором такого ж закладу в Празі, одночасно викладаючи хімію в Українській господарській академії в Падебрадах. Варто зауважити, що Іван Якович був, мабуть, єдиним дійсним іноземним членом Академії наук УРСР, дійсним і почесним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка.

Вшанування пам’яті. Іван Горбачевський прийшов на цей світ у білопінні травня і в тому ж місяці через 88 років він знайшов вічний спочинок. На жаль, не на рідній землі. Його поховали на цвинтарі св. Матвія у Празі. Рівно на півстоліття, по суті, в Радянській Україні поховали і його добрі справи. Нині Іван Горбачевський повернувся до Тернополя — у бюсті в стінах медакадемії, в імені цього вищого навчального закладу.

Тернопільська державна медична академія ім. Івана Горбачевського готується гідно зустріти 150-річчя видатного вченого. Окрім наукової конференції, виставок літератури про життя, наукову та громадську діяльність академіка, у планах — відремонтувати хату-садибу в селі Зарубинці Збаразького району, де народився Іван Горбачевський та відкрити тут музей. Біля морфологічного корпусу Тернопільської медакадемії постане пам'ятник Івану Яковичу. Його портрети з'являться на поштових марках і конвертах, на медалі, яку вручатимуть за успіхи науковцям і студентам. За відмінне навчання та активну громадську роботу для студентів медакадемії визначили дві стипендії імені Івана Горбачевського.

На урочини, присвячені 150-річчю з дня народження академіка Івана Горбачевського, прибудуть представники з Українського вільного університету в Мюнхені, Карлового університету в Празі, Австрійського національного університету. З нетерпінням чекають і на приїзд з канадського міста Торонто онучки рідного брата вченого Антона — мистецтвознавця і графіка Ірини-Романи Носик. Для поповнення музейних експонатів у медакадемії і в селі Зарубинці з-за океану надійшли раритети. З численних надісланих фотографій усміхається чи то в серйозній задумі дивиться на нас молодий і в поважних роках Іван Горбачевський. Ці знімки стали непідвладні часові. Як, зрештою, й ім'я видатного українського вченого, громадського діяча.

Рефлексія

Уявіть себе лікарями. Чого ви прагнете досягти?

Нагору

Презентація сторінки третьої

Корольов Сергій Павлович (1907-1966)

Лекторій у супроводі електронної презентації

Розвивав теорію ракетного польоту в стратосфері (1934 р.)... Під його керівництвом створено численні балістичні та геофізичні ракети, ракети-носії і пілотовані космічні кораблі "Восток" та "Восход", на яких вперше в історії здійснено космічні польоти людини і вихід людини в космічний простір. Під його керівництвом проводилися запуски штучних супутників Землі і Сонця, польоти міжпланетних автоматичних станцій до Місяця, Венери і Марса, вироблено м'яку посадку на поверхню Місяця, створено ряд серій штучних супутників Землі.

Народився Сергій Корольов (родове прізвище Королів) 1907 р. в Житомирі. Його мати, Марія Миколаївна, у своїх спогадах відзначала, що син з малих років любив музику, багато читав. Своє дитинство Сергій провів у Ніжині з бабусею й дідусем. Любов до музики онуку прищепила бабуся, яка непогано грала. Ця любов збереглася у нього назавжди. Сергій Павлович міг годинами слухати музику П. Чайковського.

В юнацькі роки С. Корольов захоплювався авіацією та планеризмом. У 1924 році він закінчив професійно-технічну школу в Одесі. З 1927 року працював в авіаційній промисловості. 1930 року закінчив Московське вище технічне училище ім. Баумана та Московську школу льотчиків. Ще з 1924 року Сергій Корольов почав конструювати планери, а два роки згодом уже літав на них. Брав також участь у популярних на той час всесоюзних зльотах планеристів у Коктебелі в Криму. У 1930 році він побудував планер СК-3 "Червона Зірка" - перший в історії безмоторної авіації літальний апарат, призначений для виконання фігур вищого пілотажу. Саме на ньому вперше у світовій історії повітроплавання було виконано петлю Несторова. Конструкторський талант С. Корольова яскраво розкрився у його дипломному проекті - він створив проект легкомоторного двомісного літака, який був побудований і пройшов випробування.

У 1931 році С. П. Корольов створив і очолив Групу вивчення реактивного руху. У 1933 році – він заступник директора Реактивного інституту, в 1934 р. - керівник відділу ракетних літальних апаратів. У 1942-1946 рр. працював в ОКБ заступником головного конструктора двигунів. Його подальша діяльність як керівника великого колективу була спрямована на створення потужних ракетних систем. С. П. Корольов поступово почав здійснювати свою головну мрію - освоєння космосу. Вже перші ракети його конструкторського бюро використовувались для польотів на висоту 100, 200 і 500 км з науковою апаратурою і тваринами. Наступним етапом став запуск штучного супутника Землі, що провістило початок космічної ери.

Наступні два супутники намітили дві лінії розвитку космонавтики: підготовку і здійснення польоту кораблів з космонавтами на борту і посилання в космос автоматичних приладів, аж до їх посадки на інші небесні тіла і повернення на Землю.

Але головною подією життя С. П. Корольова став запуск у космос корабля "Восток" з Ю. О. Гагаріним на борту.

Великою заслугою С. П. Корольова є те, що він передбачав практичне земне застосування космонавтики.

Перші "Молнии" - супутники для ретрансляції радіо, телебачення і телефонного зв'язку - були розроблені ще за його життя (1965 р.). Після цього з'явилися "Метеори" - супутники для спостереження за атмосферою планети.
Ті, хто працював разом з Сергієм Павловичем, казали, що з ним було важко. Він був однаково вимогливий до всіх, шанобливо ставився до знаючих спеціалістів і нетерпимо до верхоглядів, часом - різко, а в принципі - справедливий і добрий. В особі С. П. Корольова поєднувалися глибокий розум, великі моральні начала і залізна воля.

Але головною рисою його характеру була цілеспрямована працьовитість. У праці, в постійному творенні він бачив сенс свого життя. В справі він був просто одержимим. Сам входив з головою в ідею та інших умів за собою захопити до такої міри, що люди в творчому горінні забували про дні тижня і час доби.

Про це говорила і мати Сергія Павловича: "Наші предки - українські козаки, і син мій успадкував від них, як видно, вміння, дерзновенність, волю, ту волю, яка допомогла йому сягнути омріяної мети".

З статей та повісті ви більше довідаєтеся про дитинство та юність майбутнього конструктора, його друзів, кохання, сім'ю і про цікавих людей, з якими звела його доля.

Завдання: Створити презентацію про освоєння космосу людиною. Читати повість Сергія Плачинди «Ніч перед стартом»

Нагору

Презентація сторінки четвертої

Грабовський Борис Павлович

Слово вчителя

Кожного дня в нашому домі спалахує екран телевізора і ми спостерігаємо за подіями усіх континентів Землі. І це чудо ми називаємо звичайним словом телебачення. Нам здається, що воно було завжди. Проте люди старшого покоління пам'ятають часи, коли екранчики перших "КВНів" спалахували в небагатьох квартирах, і дивитися телевізор збиралися всі сусіди.

Телебачення - це пересилання на відстань зображень рухомих і нерухомих об'єктів за допомогою електричних сигналів, що поширюються каналами зв'язку.

Як ви думаєте, хто і коли винайшов телебачення?

Над цим питанням працювала група пошуковців і визначила, що одним з перших винахідників був наш земляк Борис Павлович Грабовський. Надамо їм слово.

Учень 1:

Над ідеєю дальнобачення (так називалося телебачення) працювало багато учених і радіоентузіастів з усіх країн світу. Але створити повністю електронну систему передачі на відстань рухомого зображення і здійснити сім десятиліть тому практичну трансляцію за цією схемою вперше в світі пощастило лише Борису Павловичу Грабовському - сину видатного українського поета-демократа Павла Арсенійовича Грабовського.

Учень 2:

Народився Борис Грабовський 26 травня 1901 р. у Тобольську, де в царському засланні перебував його батько. Після смерті Павла Грабовського (1902 р.) сім'я переїхала до Одеси, потім - до Харкова, а пізніше - вимушено в глуху тоді Середню Азію. На початку 1917 р. Грабовські оселилися в киргизькому селищі Токмак. У 20-х роках Борис навчався у дворічній спеціальній школі в Ташкенті, куди його направили як талановитого хлопця. Згодом він поступив на підготовчий курс Середньоазіатського університету.

Учень 3:

У цьому закладі Борис Грабовський одночасно працював лаборантом, займався дослідженнями з фізики. Тут він познайомився з професором Г. Поповим. В його науковій бібліотеці були праці Бориса Розина в галузі електронної телескопії, з якими ознайомився допитливий юнак. Ідея передачі зображення на відстань надзвичайно захопила Бориса. У 1924 р. він винайшов катодний комутатор, що став основою побудови передавальної телевізійної трубки, за що отримав премію. Подальша робота над винайденням електронного телебачення показала, що Б. Грабовському бракує знань. Він поїхав до Саратова, де мешкала його тітка. Вона познайомила винахідника з викладачами математики М. Піскуновим і фізики В. Поповим. Результатом їхньої спільної роботи став проект телеустановки, яку Б. Грабовський назвав "радіотелефот". А далі були експерименти, висновки експертної комісії, і знову - робота над вдосконаленням телеобладнання. До роботи було залучено молодого дослідника - лаборанта І. Бєлянського із Середньоазіатської станції зв'язку.

Учень 4:

26 липня 1928 р. Узбецька столиця - Ташкент. Комісія під керівництвом професора університету Златоврацького приймала експеримент, який здійснювали Грабовський і Бєлянський. І сталося диво: на маленькому екранчику всі побачили лице Бєлянського.

Це вперше у світі в природних умовах за допомогою електронного методу транслювалося рухоме зображення.

І знову доля готувала Борисові Грабовському нові випробування. Йому було запропоновано продемонструвати апаратуру в Москві. Після її пересилки виявилось, що вся вона розтрощена. Новий удар нанесли ідеологи механічної системи телебачення, які назвали "телефот" Б. Грабовського безперспективним.

1931 р. Борис Грабовський намагався ще раз переконати всіх у доцільності свого винаходу, але безрезультатно.

Після таких ударів долі Борис Павлович тяжко захворів, а одужавши, переїхав з родиною до Бішкеку, де мешкала його мати. Працював, закінчив університет, продовжував займатися винахідництвом. Побудував малолітражний гелікоптер, трикрилий планер, сконструював прилад для орієнтації сліпих, апарат для глухонімих. Запатентовану ним ідею отримання катодного променя було успішно використано в Інституті електрозварювання. Про це писав йому особисто директор Борис Патон.

І все-таки визнання Бориса Грабовського як винахідника електронного телебачення сталося.

Учень 5:

23 грудня 1963 р. Борис Грабовський дістав листа з Державного комітету з ра діоелектроніки, в якому зазначалося: "Ваш пріоритет на одержання рухомого зображення за допомогою "Апарата для електронної телескопії" незаперечний, а факт видачі патенту юридично скріплює пріоритет за авторами винаходу".

Згодом прийшло і міжнародне визнання.

Нашого видатного земляка пам'ятає узбецький народ. У 1965 р. Б. Грабовському було присвоєно звання заслуженого винахідника Узбекистану. А 1977 р. у Ташкенті засновано Музей електронного телебачення імені Бориса Грабовського. Є музей імені Бориса Грабовського і в Тюменському індустріальному інституті, а також у селі Пушкарському (тепер Грабовському) на Сумщині.

Помер автор одного з найбільших відкриттів ХХ ст. у 1966 р. Його поховали у столиці Киргизії - Бішкеку.

Нагору

Презентація сторінки п'ятої

Василь Капніст.

(Театралізована міні-вистава)

Ведучий:

У квітні 1791 р. до прусського кабінет-міністра графа Герцберга звернувся з листом, написаним гарною французькою мовою, невідомий йому іноземний дворянин.

Капніст звертається до Міністра:

Прошу Ваше Превосходительство вибачити мою вільність, що з нею звертаюсь безпосередньо до Вас. Вельми важлива державна справа, що привела мене з далекої країни до Вашого Превосходительства, вимагає швидкого вирішення ї найбільшої таємниці. Отже, наважуюсь просити Вас дати мені окрему аудієнцію; моя місія така, що її можна довірити лише Вашому Превосходительству.

Капніст виходить і заходить Король.

Міністр:

Ваша величносте! 24 квітня 1791 року до мене звернувся таємничий дворянин, що представився російським надвірним радником і урядовцем державних фабрик Капністом. Він сказав, що прибув на прохання своїх земляків з України, або Малоросії, які доведені до розпачу тиранією російського уряду, зокрема князя Потьомкіна. Вони хотіли б знати, чи можуть в разі війни Росії з Пруссією розраховувати на підтримку прусського короля, якщо спробують «скинути російське ярмо». Капніст пояснив, що йдеться про країну колишніх запорозьких козаків, у яких відібрано всі привілеї і яких «поставлено під стопу росіян»».

Король:

Графе Герцберг! Не давайте якоїсь певної відповіді. Заявіть, що справа війни Пруссії з Росією ще не вирішена і в разі війни від самих українців буде залежати, яку позицію займе щодо них Пруссія. Я припускаю, що цей дворянин може бути агентом російського уряду, направленим для зондування ґрунту перед війною.

Міністр:

Але приємна зовнішність і люб'язні манери гостя переконують, що той щирий у своїх намірах.

Король:

Що ж. в такому випадку я, Фрідріх Вільгельм II, листом від 25 квітня 1791 р. схвалюю позицію свого міністра в цій справі. Але загалом не виявляю інтересу до таємничого емісара та його пропозиції. Це можна пояснити кількома причинами. По-перше, саме в ці місяці напруга у стосунках між Росією та Пруссією почала спадати, й перспектива війни відсунулась. По-друге, я розраховую, що Катерину II невдовзі змінить на російському престолі великий князь Павло Петрович, відомий своєю симпатією до Пруссії.

Король виходить, заходить Капніст.

Міністр:

На жаль, я не можу вас порадувати. Я перестав користуватися прихильністю короля Фрідріха Вільгельма ІІ і відчуваю, що отримаю відставку.

Міністр виходить

Ведучий:

Так чи інакше, обидві сторони не вважали переговори завершеними. Відомо, що Капніст домовився з Герцбергом про те, що зв'язковим між ними може бути його брат, який подорожував по Європі.

Факт переговорів тримався у суворій таємниці, тож про нього стало відомо лише у 1895 p., коли польський історик Й. Дембінський віднайшов у німецькому архіві донесення Герцберга королю та відповідь останнього. Сам факт сумнівів не викликав. Але яким було ім’я було у таємничого емісара?

Капніст:

Наша родина досить відома в Росії, і має чотирьох братів – Миколу, Петра, Андрія і Василя. Андрій був психічнохворим і за кордон в цей час не виїздив. Петро мав чин прапорщика гвардії у відставці, або титулярного радника у цивільній службі. Надвірними радниками були Микола та Василь, який, маючи чин гвардії підпоручика у відставці, у квітні 1787 р. одержав як маршал дворянства Київського намісництва чин надвірного радника і перебував у ньому до 1799 р.

Ведучий:

У Миколи був чин гвардії прапорщик у відставці.

Капніст:

А я у 1787 р. був призначений «головним наглядачем» над Київським державним шовковим заводом (у донесенні Герцберга так і сказано – «урядовець державних фабрик»).

Ведучий:

Отже, таємничим емісаром в Берліні 1791 p., очевидно, був відомий російський поет і драматург Василь Васильович Капніст.

Капніст кланяється

Ведучий:

Василь народився 12 (23) лютого 1758 р. в с. Обухівка на Полтавщині. Предки були вихідцями з аристократичної сім'ї. Дід поета, Петро Христофорович, був відомий борець проти турецького ярма. Батько Василь Петрович Капніст, бригадир і командуючий п'ятьма слобідсько-українськими полками, загинув у бою з прусською кавалерією. Василь-молодший народився майже через півроку після смерті батька. Він був шостою дитиною у, сім'ї.

Капніст:

У тринадцять років мене виряджають до Петербурга, на військову службу. У 1775 р. я, сержант лейб-гвардії Преображенського полку Василь Капніст, видав окремою брошурою свою оду французькою мовою на честь перемоги над Туреччиною. І згодом я став відомим і модним у петербурзьких салонах поетом.

А у наступному, 1783 році я залишаю службу назавжди. Цей вчинок був реакцією на указ Катерини II, яким 1783 р. остаточно закріпачено українських селян.

Одночасно з виходом у відставку я виїжджаю на Україну, де постійно мешкав до кінця життя.

Ведучий:

В. Капніст користувався великим авторитетом серед українських дворян. Ще І782 р. його обрано маршалом дворянства Миргородського повіту, а 1785 — всього Київського намісництва. З 1802 р. В. Капніст — генеральний суддя Полтавської губернії, згодом — директор народних училищ, а у 1817—1822 pp. — полтавський губернський маршал дворянства.

Тим часом Василь Капніст продовжував працювати на літературній ниві.

Сучасники вважали сім'ю Капністів «типовою дворянською українською сім'єю, тісно пов'язаною з українською культурою та українським побутом». І діти В. Капніста зробили свій внесок в українське національне відродження. Олексій — знайомий Т. Шевченка — був близький до кирило-мефодіївців. Семен укладав словник української мови. В салоні доньки поета Софії в Полтаві бували М. Гулак, В. Білозерський, О. Навроцький. М. Драгоманов згадував, як ще підлітком застав на Полтавщині сліди впливу Капністів, з гуртка яких він у 1850-ті pp. вперше отримав суворо заборонені тоді «Сон» і «Кавказ» Т. Шевченка.

Нагору

Висновки

Моніторингові дослідження якості моєї роботи по впливу на формування ціннісних орієнтирів особистості надають можливості стверджувати що мої учні усвідомлюють свою причетність до долі народу та держави. Проведений моніторинг показав, що 15% учнів мають високий рівень громадянської свідомості, 47% - середній рівень, 37% - низький рівень і 11% - дуже низький рівень.

Крім цього, зростає активність учнів у суспільно-корисних справах. За ініціативою органів учнівського самоврядування нашого класу та у рамках міського проекту «Шкільна родина» проведена акція «Український оберіг». У шкільному подвір’ї учнями 8-в та 6-б класів висаджено кущі калини.

Кожна молода людина, і я в цьому переконана ,є активним учасником розбудови громадянського суспільства, відіграє в ньому важливу роль та несе відповідальність у процесах прийняття рішень на всіх рівнях, які впливають на їх життя, а держава забезпечує доступ молоді до відповідних та необхідних програм та послуг незалежно від статі, географічного положення, соціального, культурного, економічного чинників.

На сьогодні перед нашою державою стоїть завдання - виховання у молодого покоління почуття патріотизму, формування особистості на засадах духовності, моральності, толерантності, забезпечення створення умов для інтелектуального, культурного та фізичного розвитку, реалізації науково-технічного та творчого потенціалу молодих громадян.

Виходячи з цього, основна ідея полягає у мотивації громадської активності молодого покоління. Це стане запорукою небайдужості як сьогоднішнього, так і прийдешніх поколінь громадян. Найкращою мотивацією до безкорисної суспільної праці є почуття гордості за свою державу, співпереживання за минуле, співпричетність до творення її сьогодення та майбутнього. Саме тому патріотичне виховання молоді є одним з найголовніших пріоритетів молодіжної політики в Україні.