Відколи залюбилась у поезію, вузьке коло моїх улюблених поетів поволі розширюється. Спеціально нікого і нічого не шукаю – ті римовані рядочки, що влучають в саму душу, та їх автори самі мене "знаходять" у шаленому життєвому хаосі якимсь дивовижним чином. Звісно ж, для чогось те потрібно. Й приймаю те з радістю та вдячністю, бо розумію, наскільки мені колись не вистачало цього.
Олександру-Ксенію Медвідь знала давно, але – як майстриню народної творчості, в якої замовляла для себе браслети "шамбала" та інші рукотворні цікавинки. Про те, що згодом писатиме поезії, певно, й сама Олександра ще тоді не здогадувалась...
"ОМ" – уже друга поетична збірка поетки, що потрапила до моїх рук і яку залюбки прочитала. Беручись, точно знала, що отримаю позитивні гарні враження, бо така незвичайна, неординарна особистість може творити лише щось виняткове.
Кожен вірш – згусток енергії – містить у собі щось глибоке, важливе і дивовижним чином співзвучне з тим, що є й у моїй душі. Психологи називають таку "співзвучність" схожістю психотипів. Ще, звісно, відіграє роль і подібне світовідчуття. Тому й втрапляють ті рими в саму серцевину єства, зачіпають ті глибини, переважно потаємні, доступ до яких мають лише вони – направду словесні Чародії, котрі, переплітаючи слова, утворюють із них Дивовижу. Єство ж реагує на неї, озиваючись позитивними імпульсами. Такий собі обмін енергіями. Поет віддав – той, хто читає (в даному контексті "говорю" лише за себе), – прийняв. А прийнявши – відчув, пропустив крізь себе, чи ж пригадав пережите, помріяв тощо – спектр відчуттів і вражень можна продовжувати... Так склалось у мене не лише з поезією Ксені, а й з тією, яку люблю, себто, зі свого вузького кола Улюблених.
"ОМ" охоплює великий спектр тем, що, очевидно, хвилюють і саму Ксеню. Між рядків – не лише в рядках – відчитується пронизливе прагнення авторки до Світла, жага гармонії і Любові. Власне, це те, чого воліє і моя душа – ось іще одна з причин співзвучності цієї поезії.
Не можу не зацитувати бодай по кілька рядочків з деяких поезій...
"...час із брили життя відсікає зайве
простір міста говорить
на мертвій мові трипільців..."
...
"Боже якось швидко зникають люди
крізь якісь вислизають шпарини
скільки їх вже у мене минуло?.."
...
"...проте у будь-якому разі
життя вислизає
незалежно від карми місячної фази
гріх його витрачати марно"
...
"...люди п’ють
через холодні стіни і холодні батареї
через холодні очі навпроти
холодні точені докори і холод вночі
тому стаєш гірше і зліше
дивіться я цинік
а хіба циніку боляче..."
...
"у тебе багатоквартирне серце
тут нас гадаю багато
у встановлений час
з квитками на швидкісні потяги
ми по одній крізь чорні ходи
вислизаємо..."
Хочеться ще багато цитувати, бо все, за що би не зачепилося око, - таке близьке, знайоме, пережите чи ж вистраждане...
У цій книзі незвичайне не лише текстове наповнення, а й ретельно продумане художнє оформлення та оригінальний філософський підхід до структури книжки. Дві частини збірки – "Open" (Світ попри все в наших руках) та "Mask" (Непорочному квітню присвячується) – в сукупності утворюють собою назву самої збірки "ОМ". Символіка ж слова "ом" є досить глибокою. Як пояснює сама авторка, це перший звук Всесвіту, те, що породило саме себе. Він буде до світу, лишиться після світу й існуватиме постійно.
Певно, не просто так завершує збірку на звороті обкладинки цитата, якою і мені хочеться завершити свій відгук-враження. І хоча нині весна, а не осінь, проте та підступна колюча холоднеча надворі і в помешканні до того таки спонукає:
"осінь
кровоточить захована в панцирі рана
ти не чуєш слова моєї любові
твоє серце закрите на всі замки світу
побажання змінитись не діє та нерви псує
перебите думками крило відчувається скуто
я тебе розлюбити
ніколи не зможу
амінь".
Немає коментарів:
Дописати коментар