Іван Андрусяк «28 днів із життя Бурундука»

Коли однокласники обзивають тебе Бурундуком і насміхаються, бо ти не вмієш стрибати через козла і лазити по канату, тоді на душі так кепсько, що ти готовий на будь-що, тільки б довести їм усім, хто такий Івась Бондарук насправді! Навіть на те, щоб вивести собі… кишенько­вого чортика!

Повість Івана Андрусяка з ілюстраціями Ганни Осадко «Вісім днів із життя Бурундука» у  2013 р. увійшла до пре­стижного каталогу найкращих дитячих книжок світу «White Ravens» («Білі Круки»). Разом із нею в цій книжці можна прочитати про нові пригоди улюблено­го героя. Він розгадуватиме таємницю моторошних кроків, які звучать уночі в його кімнаті («Креденс»), займатиметься ризиковими хімічними експериментами («Алхімік») і, нарешті, спробує пізнати спокуси «до­рослого» життя й навчиться розрізняти, що в ньому справжнє, а що – обман («Завдання з фізики»).

Оксана Смерек «Мірки і лекала»

Ця книжка про реальність із різними обличчями, очима, язиками і мовами. Про внутрішній конфлікт у зоні зовнішнього комфорту, фізіологічної ситості та емоційного голоду. Це спроба показати світ у точках його дискомфорту, порівняти «щасливі нації» з тими, що безпросвітно перебувають у пошуку самого визначення щастя. Спроба наблизити закордоння в його щоденному вимірі, без охів, замилування тамтешніми дизайнами, архітектурою, структурою, тощо. Чужоземство та досвід «вростання» там у звичному, периферійному, навіть іноді маргінальному вигляді.

Поліна Кулакова «Корсо»

Для всіх Єва завжди була милою, доброзичливою дівчиною. Такою вона видавалася й собі. Аж поки одного дня в її життя не ввірвався таємничий пес-знайда – і все пішло шкереберть: кохання, робота, сім’я. У шаленому вирі подій несподівано зникає подруга героїні. Поліція і медіа говорять про серійного вбивцю. Розпочинається розслідування – і Єва опиняється в епіцентрі жаху. Чи вистачить їй мужності й доброти, щоб протистояти злу, яке невідворотно наближається?

«Українські жінки у горнилі модернізації» під загальною редакцією Оксани Кись

Кінець ХІХ – початок ХХ ст. – поворотний період у світовій історії, коли змінювалося усе: і технології, і ідеології, і суспільні відносини. Процеси модернізації стрімко вривалися у розмірене, зі століттями усталеним трибом і ритмами життя українських жінок кінця ХІХ століття, радикально змінюючи їхні соціальні ролі, повсякденні практики, систему цінностей, світогляд, сфери діяльності.

Та що насправді нам відомо про те, як модернізація змінювала жінок і як самі жінки брали участь у процесах модернізації в Україні у найважливіший і переломний її період – у першій половині ХХ ст.? Де були і що робили українські жінки у вирішальні моменти історії України першої половини ХХ ст.? Як змінювалося їхнє бачення власного призначення в добу тотальної модернізації? Як суспільство сприймало емансипацію жінок? Що робили вони, коли чоловіки воювали на численних фронтах Першої світової? Як поводилися жінки під час примусової колективізації? Як переживали нацистських окупантів? Чи боролися жінки з радянською владою у національному підпіллі? Чи каралися у Гулагу як політичні в’язні? Чи жінки брали участь у тих подіях нарівні з чоловіками і наскільки особливим був їхній досвід? Чи вони досвідчили найбільш драматичні та доленосні історичні зміни інакше? Що для них означало «бути жінкою» в Україні в добу радикальної модернізації?

Катерина Бабкіна «Заговорено на любов»

Збірка поезій «Заговорено на любов» – це радше збірка емоцій, щасть, сокровенних таємниць та сердечних ран, аніж вірші. Навіть ті, хто не звик зачитуватися поезіями, знайдуть серед текстів Катерини Бабкіної слова, здатні описати саме їхні любов чи тугу, радість, гіркоту, біль, страхи або надії. Тут із граничною відвертістю постають перед читачем і найсильніші почуття, і сучасна буденність, і свято душі, і війна, котра непомітно, але невідступно пронизує мрії, переживання і вплітається у кожен наш день, у кожну думку, кожен порив серця.

Катерина Бабкіна – одна з найпомітніших постатей у сучасній українській літературі, авторка збірок поезій, оповідань, повістей для дітей та роману «Соня». Тексти письменниці перекладені польською, німецькою, англійською, шведською, французькою, румунською, чеською, івритом та російською, її книжки виходять друком в Австрії та Німеччині, Франції та Ізраїлі. За сценаріями авторки знято кілька успішних короткометражних стрічок, а написану нею п’єсу «Гамлет. Вавилон» ставили в Києві, Женеві та Відні.

Уривок з книжки Алли Рогашко "Її сукня"

...То була особлива долина. Річка вужем звивалась уздовж зеленого лугу й зникала десь поміж горами, що синіли віддалік; підніжжя вкривав густий сосновий ліс. Незаймана природа вражала своєю красою і застиглою величчю.

То була особлива долина. Бо куди б не відносила їх доля, у яких би краях вони з матір’ю і родиною не кочували, Тана знала: рано чи пізно вони обов’язково повернуться до неї. І поверталися.

Ніколи не питала в матері, чим її так вабить ця долина. Власне, для неї те не мало особливого значення, головне — повернутися, бо й вона любила цю місцину. Щодня блукала зеленим лугом, вдихаючи пахощі стиглих духмяних трав; вузьким берегом річки, плигала по пласкому камінню, що наполовину виступало з крижаної джерельної води; іноді підіймалася схилом найближчої гори, аби звідти помилуватись долиною.

Любила, коли трава — соковита, яскраво-зелена зі смарагдовим відтінком — лоскотала босі ноги; ступала по ній обережно, як по м’якому, ворсистому килиму. Десь отут, зовсім скоро, належить повернути праворуч і трохи пройтись углиб лісу. Там, під самим підніжжям гори, є її секретне місце — невеличка хижа...

Галина Пагутяк "Слуга з Добромиля"

Є книги, про які треба писати одразу, щойно закінчиш їх читати. Писати, поки ще свіжі відчуття і поки прочитана історія повністю володіє розумом і думками. «Слуга з Добромиля» – саме з таких. Книга була видана в 2006 р. і отримала Шевченківську премію в 2010-му, а особисто для мене вивела Галину Пагутяк в топ улюблених письменників.    

Роман належить до так званої химерної літератури. Це не фантастика, не фентезі і не історичний твір, хоча елементів всього цього в «Слузі… » вистачає. Саме тому іноді важко зрозуміти, твір якого жанру перед вами. Так, це роман, але водночас «Слугу…» можна вважати і філософською притчею, і сповіддю. Це той випадок, коли читають однакове, а розуміють різне і по-різному.

Отже, роман розповідає про, власне, Слугу з Добромиля, який є головним героєм, оповідачем, слугою Купця з Добромиля, товаришем Купця з Перемишля, а за сумісництвом ще й сином опиря і відьми. Він має багато імен і вірно служить своєму пану з початку ХІІІ ст. На очах Слуги будувалися і занепадали держави, розпалювалися війни, змінювалися правителі, гинули невинні, приходив мир, століття змінювалося століттям, і лише він, найвірніший слуга свого пана, залишався на варті краю, захованого серед карпатських гір коло Старого Самбора. Вся книга – це його розповідь, сповідь того, хто не може вмерти, навіть якби і захотів. І це страшенно глибока, філософська і багатогранна розповідь, яка переносить читача крізь вир століть, змушує його виринати то в часи правління князя Лева Даниловича, то бути свідком жахливих злочинів НКВД і комуністичного режиму в цілому.

Леся Коковська-Романчук "Благословен, хто йде"

Новий роман «Благословен, хто йде», яким знана сучасна українська письменниця, бард, лікар, пані Леся Коковська - Романчук порадувала численних поціновувачів своєї творчості, це – книга про зцілення вірою, вірою у всепеперемагаючу Любов Христа Спасителя, що перебуває завжди і всюди із кожним, хто відкриє Йому своє серце і покладатиметься на Його Милість та Волю у життєвих випробуваннях. У ґрунтовному дослідженні про життя Св. Теклі, яка є заступницею Тернополя, події розгортаються в місті Іконії, що у провінції Лікаонія на східних кордонах Римської імперії.  

Пані Леся із притаманною для всіх її творів щирістю та достовірністю історичних фактів, які є вишуканим тлом для оповіді книги, розповідає про  непросту долю і міцність віри  св. Теклі, що стала ученицею святого Павла і обрала шлях Служіння Господу.  

З кожною сторінкою нового роману, читач неодмінно відчує особливе співпереживання з персонажами, відкриє для себе атмосферу безбожності Римської імперії та тихої, благородної, непоказної святості душ тих, хто повірив у Христову Науку першим у часи, коли християн переслідували, кидали в них каміння, віддавали на поталу хижим звірам, заради одного – видовища на арені амфітеатру.

Андрій Гарасим "Борги нашого життя"

Заснована в 2008 році видавництвом «Нора-Друк», серія «Морок» нещодавно поповнилася романом журналіста Андрія Гарасима «Борги нашого життя».

Головним героєм роману є молодий чоловік на ім’я Андрій. Після того, як він розпочав працювати піарником в банку, йому порадили познайомитися з іншим боком роботи та попрацювати так званим колектором. Показати героєві реалії «польової роботи» доручили Семену (Сему). Попри те, що Андрієві робота колектора не припала до душі, молоді чоловіки подружилися. Одного разу за доволі незвичних обставин вони познайомилися з Вікою, і попри те, що вона є колишньою співмешканкою одного з боржників, їй не тільки вдалося потоваришувати з хлопцями, але й закохати в себе Сема.

Все змінилося після того, як Андрій з Семом отримали наказ забрати в міліціонерів боржника Антона (Грінспена) та відвезти його в один з офісів для розмови з юристами. Будівля, до якої його привезли, виявилась не презентабельним офісом банку, а приміщенням старої військової частини, а юристи – звичайними бандитами. Зрозумівши, що привезли Антона на розправу, хлопці вирішують врятувати його. Як наслідок, вони залишаються без роботи. Як виявляється, їхні пригоди тільки розпочинаються, і їм доведеться самотужки спробувати протистояти людям, які звикли бути безнаказані.

Головні герої роману – схильні до рефлексій та миттєвої реакції на зовнішні подразники. Вони, звичайні прості люди з натовпу, дозволяють собі не миритися з несправедливістю, яка панує навколо, та повстати. Зважаючи на те, що в цій боротьбі не існує легких шляхів, їм часто доводиться потрапляти в небезпечні ситуації. Попри це, вони прагнуть, нехай і ціною власного життя та здоров’я, змінити усталений стан справ та показати сильним світу цього, що відплата знайде і їх.

Напружений сюжет розгортається динамічно та іноді доволі несподівано. Роман написаний просто, не містить подвійних сенсів, що є звичним для розважального роману, розрахованого на масового читача.

Загалом, Гарасиму вдалося написати доволі якісний пригодницький трилер, з елементами бойовика та мелодрами, в якому зображені сучасні реалії без прикрас. Можна очікувати, що «Борги нашого життя» зацікавлять читача, який полюбляє детективний та пригодницький жанри.

Алла Рогашко "Крізь безодню до Світла"

Гортаю сторінки книжки «Крізь безодню до Світла», і між рядків читаю долі.  Намагаюсь тут впізнати її, Аллу Рогашко, але вона залишається загадковою. Її образ Світлої Жінки лишався поруч від моменту особистої зустрічі і аж до прочитання твору. Тепер цей образ хотілося б розгадати.

Збираю образ автора.

Цьогоріч у Львові мала нагоду бути на зустрічі з Янушем Вишневським, який в одному із своїх інтерв’ю сказав, що перша книга автора завжди біографічна, тому найбільш на нього схожий саме Якуб («Самотність в мережі»). Думаю, це не лише його стосується.

Тому, можливо, автобіографічний образ Алли ми вже зустрічали в Любі («Осіннє Рондо місячної ночі»). То любов до журналістики, музики та містики. Однак і в другому романі («Крізь безодню до Світла») Віра, Мар’яна і Христина мають багато спільного як між собою, так і з Любкою. То ж теж від автора (!). Насамперед романтична натура, душа, що кохається в красі цього світу, вміє впізнати свою рідну людину і повністю віддатись почуттям...

Таким є те просте та банальне, але в кожного своє неповторне жіноче щастя: бути коханою і кохати, бути мамою, знайти баланс, щоб не втратити себе, вірити в добре, щоб обов’язково сталося ще краще, бо «усе на краще», бо «в Бога на нас свої плани», бо «випадковостей не буває», бо «...від долі не втечеш»...

Галина Пагутяк "Гіркі землі"

Це не розважальна книжка, яка порятує від нудьги "нестерпної легкості буття", й не карколомний детектив, який перевірить на присутність інтуїції, й не фентезі, яке дозволить анфіладами авторської вигадки втекти від самого себе.

"Гіркі землі" – це містерія, жанр визначений самою письменницею, про нас з вами, про життя, яким воно є. Ця книжка пробуджує зі сну наяву, в якому перебуває більшість із нас, що засвідчує сьогоднішня ситуація в Україні.

Взагалі про прозу Галини Пагутяк писати непросто: вона густа та глибока, хоча написана ясною мовою, а не зарозумілою тарабанщиною. Тому читати легко, проте "під водою" схований цілий огром осмислювання нашого з вами українського життя. Чую голоси: й так важко нині, навіщо про сумне й складне. Відповідаю: тому й в халепі сидимо,що в свій час не називали речі своїми іменами та "не було у нас культури говоріння і проговорювання неприємних речей... І це вже працює на рівні колективного несвідомого..." (О.Забужко). Тому, щоб одужати, треба говорити про рани та хвороби.

Новинки української літератури 2017

Артем Чех – "Точка нуль"

Колись в одному з інтерв’ю для сайту "24" Сергій Жадан звертав увагу на те, що з війни повернуться/повертаються люди, яким буде що сказати про цю війну. Сказати на папері.

Артем Чех, звісно, не перший хто пише про війну на Донбасі. Але, певно, перший, хто написав про війну, про яку чомусь прийнято мовчати/не помічати/ігнорувати. Бо з буденного життя солдата не напишеш геройський вірш і не знімеш екшену.

Читайте також: young and tragic: молоді імена українського поетичного простору

Збірка есеїв "Точка нуль" – про звичайного киянина, який опинився посеред степу з автоматом і зі всіх сил намагається не втратити здоровий глузд. Без смертей і нещадної деталізації військових боїв.

Це про війну, до якої не звикла література. Тут одноманітність і правда про "аватарів", армійське взуття та злість, яка народжується у кожного, кого б закинули у степ.

Олександр Михед – "Транзишн"

Книгу "Транзишн" навперебій включали до списків найбільш очікуваних новинок "Книжкового арсеналу". І не помилилися.

"Транзишн" складається з десяти оповідань, чотири з яких написано за реальними подіями, а інші шість – горор-фантастика.

Після прочитання дуже важко усвідомити межі своєї реальності, яка раніше ніколи не викликала питань. Книга про речі, які ми вважаємо реальними/нереальними/ірреальними.

І тут фішка. Єдина істина у книжці – це і перехід між цими станами, так звана "транзитність". Дія/рух, називайте, як бажаєте.

Окремо хочеться відзначити оповідання "Ліфт" про чоловіка, який просидів у кабінці 40 годин. Автор радить переглянути запис із камер спостереження, але не в пришвидшеному варіанті. А всі 40 годин. Про людину, чию відсутність навіть не помітили.

Олександри Іванюк "АМОР[Т]Е"

Чернівецьке "Видавництво 21" представило своїм читачам книгу про історію особливого кохання: роман Олександри Іванюк "АМОР[Т]Е", який побудовано на реальних подіях, що відбувалися у передреволюційному, революційному та окупованому Донецьку. Головними героями оповіді є італійка Франческа Леонарді та донецький вчитель історії, громадський активіст, доброволець батальйону "Дніпро-1" Юрій Матущак, який загинув в "Іловайському котлі".