ДОПОВІДЬ "Різноманітні форми і методи роботи на уроці як фактор підвищення грамотності учнів"

«Різноманітні форми і методи роботи на уроці 

як фактор підвищення грамотності учнів»

До таємниці слова

Грамотність – слово багатозначне. У поширеному розумінні воно означає насамперед написання слів і речень без помилок, згідно з існуючими нормами правопису, які відповідають усталеним нормам сучасної літературної мови.

Одна із складових загальної культури людини є її орфографічна та пунктуаційна грамотність. Уміти грамотно писати – життєва необхідність. Грамотна людина без труднощів напише заяву чи листа, занотує почуття або прочитане. Вона, безперечно, скрізь працюватиме краще, продуктивніше. А це те, чого потребує сучасна Україна, якій потрібні грамотні фахівці в усіх галузях державної діяльності. Тому вчителям, а словесникам передовсім, треба домагатися, щоб наші учні були освіченими, грамотними людьми, достатньою мірою ознайомленими з багатими скарбами української мови і могли практично використовувати їх. Запорука успіху вчителя-словесника в цій справі вироблення системи навчання грамотного письма.

Проблема підвищення орфографічної грамотності учнів залишається актуальною, незважаючи на те, що на сторінках методичних журналів, у виступах учителів-словесників, у працях учених їй приділяється немало уваги. Учителі-новатори постійно дбають про підвищення педагогічної майстерності, працюють творчо над пошуками ефективних методичних прийомів навчання школярів, але зі стін наших шкіл продовжують виходити люди, що не вміють грамотно висловитись, правильно написати листа, деякі навіть не вміють правильно написати своє прізвище, ім’я, по батькові.

У чому ж справа? Чи винні тут вчителі (не доробляють), учні (не доучують)? Чи, можливо, орфографія – розділ мовознавства, який дітям опанувати не під силу? Так, розділ цей справді один із важчих, виробити навички грамотного письма надто складно.

На мою думку, однією із причин великої кількості орфографічних помилок у письмових роботах учнів є розрив між теоретичними знанням та вміннями й навичками, тобто вони не вміють зовнішні дії переносити у внутрішній, розумовий план.

Учителі переконуються, що школярі, добре знаючи правила, вміючи навести приклади, під час виконання письмових робіт не бачать орфограми, не можуть застосувати правило на практиці. Отже, у дітей відсутні орфографічна пильність, навички самоконтролю, пишуть вони на слух, як чують.

І все ж таки є всі підстави стверджувати, що диспропорція між знаннями і практичними вміннями (орфографічними навичками) пояснюється насамперед недостатнім засвоєнням теоретичного матеріалу. Адже відомо, що грамотно може писати той, хто глибоко засвоїв, осмислив граматичний матеріал.

Виробити свідоме письмо допоможуть активні методи навчання, а ними можуть бути певні дослідження, спостереження, узагальнення, які проводять самі учні.

Але вчитель не повинен задовольнятись лише їхнім розумінням нового матеріалу. Перше сприймання ними нового не має цілісного характеру, тому велику роль тут повинні відігравати добре продумані вправи навчальні, а вже потім творчі.

Слід колективно закріпити виучуване, переконатись, що кожен розуміє правило, наведе самостійно приклади і лише після цього дати класну самостійну роботу.

Інтерес учнів до навчання словесник постійно формує за допомогою різних ігрових ситуацій, які дають можливість учителеві поєднати в одне нерозривне ціле два процеси: засвоєння знань та їх застосування. Роботу слід організувати так, щоб діти вчилися на заняттях, а вдома тільки закріплювали здобуте. Іноді на уроці активно працює лише вчитель, а учням відводиться пасивна роль. Аби цього уникнути, слід розподілити розумову діяльність дітей таким чином, щоб усі вони в міру своїх сил і можливостей шукали і знаходили шляхи розв’язання завдань, самостійно доходили висновків, щоб процес пошуку істини захоплював їх, а всі види роботи спонукали їх до цього, створювали відповідний психологічний настрій.

Головне завдання уроків української мови – навчити дітей змістовно, логічно, чітко висловлювати думки, виробити необхідні навички грамотного письма. Тому у центрі уваги словесника мусить бути робота над удосконаленням орфографічних умінь і навичок, оскільки помилкам краще запобігти, ніж працювати над їх виправленням.

Проблема формування орфографічних навичок

Які ж шляхи усунення і попередження мовних і мовленнєвих помилок в учнівських писемних висловлюваннях?

Готуючись до уроку, слід добре продумувати матеріал, добирати такі види вправ, які б зацікавлювали, викликали бажання виконати їх, давали змогу осмислено засвоїти нову інформацію і водночас запам’ятати відповідні орфограми. Вихованці не заучують правило, а обґрунтовують, підкріплюють новими прикладами і таким чином свідомо його запам’ятовують, вчаться правильно застосовувати у майбутньому.

Вироблення орфографічних умінь і навичок має поєднуватися з розвитком мовлення. Діти охоче пишуть твори, перекази різного виду і змісту, але допускають при цьому велику кількість помилок. Тому кожній творчій роботі має передувати підготовка, спланована з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей, набутих умінь тощо.

Вивчаючи зі школярами правопис, ми зустрічаємося з великими труднощами. Словесник насамперед вимагає знання теорії мови – так диктує програма. Програма з української мови побудована так, що новий матеріал вивчається майже на кожному уроці, а тому не вистачає часу закріпити пройдене. Та щоб забезпечити грамотність, самого лише знання правил не досить, потрібна також різноманітна й ефективна практика письма, виконання навчально-тренувальна практика письма, виконання навчально-тренувальних вправ, які мають виробити навички безпомилково і швидко застосувати вивчені правила, працювати свідомо, адже правописна практика взаємопов’язана з постійним мисленням.

Передумовою правильного виконання різних видів завдань є стійка увага. Розсіяність – характерна психологічна особливість підлітків. Тому-то учнів насамперед слід привчати слухати, систематично й наполегливо виробляти вміння зосереджуватись під час будь-якої письмової роботи. Проте одних словесних спонукань не досить. Для цього потрібні різноманітні, добре підготовлені навчальні завдання, які активізували б думку учня. Крім того, кілька робіт учитель має перевірити на оцінку під час уроку, чим стимулюватиме дітей виконувати завдання уважно, з почуттям відповідальності.

Узагалі ефективним я вважаю той урок, на якому вдається досягти високої мовленнєвої активності учнів. Тому на більшості уроків необхідно йти шляхом створення проблемної ситуації та обов’язкового варіативного повторення виучуваного матеріалу. При цьому урізноманітнюю форми роботи на уроці. Серед них вважаю вдалими такі: конкурс на краще запитання, тематичний брейн-ринг, виклад матеріалу за опорним плакатом, схематичне відтворення теми, роботи з додатковою літературою на зіставлення матеріалу та інші. Звичайно, навчання при цьому диференційоване. Великої уваги потребує робота з обдарованими дітьми.

Виділити можна кілька основних напрямів:

1. Забезпечення опрацювання обдарованим дітьми позапрограмної літератури.

2. Умотивований контроль за виконанням завдань підвищеної складності.

3. Організація наукової роботи учнів у шкільному науковому товаристві.

4. Додаткові індивідуальні заняття.

5. Орієнтація та аналіз позакласних занять.

6. Організація творчої роботи.

 Значна частина учнів із задоволенням виконує завдання творчого характеру: складання мовної казки, створення поезії, рецензування творчої роботи, запис віршованої абетки.

Основний метод – проблемно-пошуковий;основна вимога – наростання складності;педагогічна технологія – класно-урочна система в поєднанні з лекційно-семінарською формою, система формування і розвитку творчої особистості в поєднанні диференційованого та індивідуального навчання.

Бачу основне завдання вчителя у виробленні в учнів комунікативних умінь і навичок, у засвоєнні ними основних теоретичних відомостей з української мови, формуванні вміння користуватися всіма багатствами мовних і мовленнєвих засобів, засвоєнні норм української літературної мови, виробленні міцних орфографічних та пунктуаційних навичок. Водночас прагну розвивати мислення учнів, формувати вміння самостійно поповнювати свої знання.

Виконання цих нелегких завдань потребує від учителя чіткої організації праці, створення власної системи викладання. Кожен урок організовую так, щоб знайти час і найефективніші методи, форми та види роботи для реалізації за планового.

Обов’язковим елементом уроків є так звана розминка – різного роду тренувальні вправи і завдання. Основні види розминки: лексична, орфоепічна, орфографічна, граматична, пунктуаційна, стилістична, теоретична.

Засіб підвищення грамотності учнів

Чи може сучасний урок української мови бути радісним і цікавим для учнів? Чи може він розкрити творчий потенціал особистості, поставити її в ситуацію морального вибору і прийняття нею самостійного рішення? Думаю, що ствердно відповісти на ці запитання можна лише за умови, якщо процес навчання перенести на інноваційну основу шляхом перебудови педагогічної технології (шлях найефективнішого досягнення мети навчання, прийоми оптимізації навчального процесу) вчителя-словесника і навчальної технології учня, змінивши сам підхід до здобуття знань з мови. Ймовірно, що саме такий варіант оптимального навчання, мови, як інноваційне навчання, є нині найефективнішим, оскільки яскраво виділяється стилем, формами, засобами. Інноваційний підхід забезпечує позитивну мотивацію здобуття знань з мови, активне функціонування інтелектуальних і вольових сфер, дає відчуття потреби у самоосвіті, формує стійкий інтерес до предмета, зрештою, сприяє розвитку творчої особистості. Таким чином, переваги інноваційного навчання вочевидь.

Серед методичних засобів розвивального навчання є перевірені практикою проблемні та творчі мовні і мовленнєві завдання, опорні конспекти, узагальнюючі таблиці і схеми, текст як одиниця навчання, ситуативні ігри, вправи з використанням алгоритмів та елементів програмування тощо.

Нові форми проведення уроків є своєрідною модифікацією традиційних їх типів, і найбільша варіантність представлена повторювально-узагальнюючим уроком. Варто спробувати такі форми, як семінар, залік, практикум, диспут, конференція, навчальна гра. Проте варто пам’ятати, що в основу проведення мають бути покладені неординарний підхід, незвичайний ракурс, самостійний вибір, цікавий текст, ігрова ситуація. Адже мислення дитини, як зазначав В.Сухомлинський, починається із здивування, звідси аксіометричною є вимога створення емоційної комфортності.

Урок-семінар. Цей різновид повторювально-узагальнюючого уроку втілює в собі ідею співпраці вчителя і учнів, стимулює самоосвіту школярів, сприяє глибокому узагальненню матеріалу, формує комунікативні вміння, виробляє навички спілкування з аудиторією за допомагаю невербальних засобів (міміка, жести). Найдоцільніше семінарські заняття проводити в старшій ланці середньої школи (9-11-ті кл.). Визначаючи тему, орієнтуємося на основні розділи науки про мову.

Урок-залік. Нова форма проведення повторювально-узагальнюючого уроку, уроку контролю й обліку здобутих знань. Контролююча функція заліку не є основною, важливо, щоб діти закріпили, узагальнили, систематизували матеріал з теми чи розділу, попрацювали над виробленням навичок культури усного мовлення. Уроки-заліки сприяють формуванню вольової сфери школярів, навичок самодисципліни. Таких уроків можна планувати три-чотири на рік з особливо важливих тем шкільного курсу.

Доречно планувати залікові уроки і з розділу «Розвиток зв’язного мовлення».

Важливо вже на першому уроці поінформувати дітей стосовно проблематики майбутнього заліку, щодо дати його проведення та вимог. Вже до цього уроку варто скласти перелік залікових питань і завдань, підготувати деякі зразки відповідей, пам’ятки, схеми мовних розборів. Практика переконує нас у доцільності організації роботи школярів по групах під керівництвом учнів-консультантів на підготовчому етапі. Знання, вміння й навички контролюються, обліковуються. Успішна робота на проміжному етапі є підставою для отримання школярем автоматичного заліку.

Форма залікового заняття може бути різною: усна фронтальна перевірка знань з теорії та самостійна робота практичного характеру; письмове опитування за картками-завданнями; виконання кількох залікових робіт.

Залікова робота дасть можливість учителеві виявити рівень мовленнєвої компетентності учнів, узагальнити їх знання на найвищому продуктивно-творчому рівні.

Урок у формі дидактичної гри. Очевидно, нові підходи до навчання мови слід пошукати тут – у резерві навчальної гри, яка здатна активізувати діяльність, підвищити інтерес до предмета і, що важливо, стимулювати різні види спілкування, розвивати мовлення.

Урок-змагання «Брейн-ринг» (варіант повторювально-узагальнюючого уроку, уроку закріплення).

Пояснюємо дітям лексичне значення слів брейн (блискуча думка, ідея), ринг (майданчик для змагання, арена). Урок проводимо у класі з теми «Лексика»; мета уроку – повторення, узагальнення та систематизація знань (записані на дошці ліворуч), умінь і навичок учнів (записані праворуч). Клас ділимо на чотири групи: дві з них є командами-учасницями турніру, решта – групи підтримки (уболівальники). Умова: за кожний конкурс-змагання максимальна сума балів – десять, відповіді повинні відзначатися чіткістю, аргументованістю, мовлення – нормативністю, уболівальники можуть допомагати команді в одержанні вищого балу, усі письмові завдання здаються після уроку на перевірку вчителеві. Призначаємо журі, членами якого за можливості можуть бути колеги, старшокласники. Стиль спілкування з дитячою аудиторією демократичний, мовлення емоційне, організація роботи чітка, зміст уроку продуманий до дрібниць. Змагання починаємо з своєрідної розминки.

Мовна гра «Павутиння слів». З’єднати слова певною лінією (--- слова з протилежним значенням, - слова, близькі за значенням), знайти орфограми. Матеріал для роботи заздалегідь зафіксовано на дошці, викликаються почергово представники команд. Уболівальники самостійно працюють в зошитах. Учитель пропонує їм усно скласти речення з певним словом (на вибір); заслуховування відповідей, підведення підсумків.

Мовна гра «Коректор».Знайдіть помилку у виборі слова, правильну відповідь запишіть, з двома словами складіть речення. (Вправа сприяє виробленню навичок культури мовлення, виконується самостійно, після чого зачитується вголос. Члени журі беруть на бліц-перевірку окремі роботи, підводяться підсумки).

Рольова гра «Плюс-мінус» (сприяє виробленню орфоепічних норм).Уяви себе диктором відомої радіопрограми. У твоєму дикторському тексті є ряд «небезпечних» слів стосовно їх наголошування. До початку ефіру всі сумнівні питання треба з’ясувати. Отож проставте в рядок чотирнадцять цифр, що відповідатимуть кількості слів, які ви не записуєте, а лише ставите позначку +, якщо наголос у слові вас задовольняє, і позначку -, якщо не задовольняє. Диктуючи слова, учитель деякі з них зумисне неправильно наголошує.

Ситуативна гра «Чи комунікативна ти людина?».Скласти діалог зі своїм суперником, обіграти одну із запропонованих життєвих ситуацій. Під час розмови пам’ятати про інтонацію, жести, міміку.

Рольова гра «Ти – стиліст» (творчий диктант).

Конкурс капітанів «Скажи без затримки».(учитель чітко називає заздалегідь дібрані слова, що мають антоніми. Капітани, чергуючись, швидко називають відповідні антоніми. У разі затримки – відповідає суперник. Перемагає той, у кого було найменше пауз.)

Рольова гра «Ти – оратор» (інтонаційна вправа.Капітани одержують завдання прочитати речення з певними інтонаціями:

Спочатку із захопленням, потім з осудом (Ну і вірші!);

Із захватом, із розчаруванням (Оце так сюрприз!);

Зачудовано, із зневагою (Яка красуня!)

Підсумки конкурсу

Урок-конференція проводиться у старшій ланці середньої школи і є типовою моделлю організації роботи наукових зібрань; існує як варіант повторювально-узагальнюючого уроку. Можна використати методичні рекомендації щодо проведення цієї форми заняття з теми «Мова в нашому житті» (10-11-ті класи).

Одним з ефективних видів роботи, найбільш перевірених на практиці, і одним із засобів підвищення грамотності учнів є диктанти. Класифікуючи їх, враховують такі критерії: мету проведення, характер запису друкованого тексту, час пояснення правопису орфограм у тексті. За метою проведення диктанти поділяють на контроль навчальні та контрольно-навчальні (диктант «Перевіряю себе»). За характером запису тексту – дослівні та із зміною тексту. За часом пояснення орфограм – попереджувальні, коментовані, пояснювальні. Використовують у шкільній практиці різні види диктантів.

На уроках закріплення та перевірки знань учнів з орфографії чільне місце займають словникові диктанти, що охоплюють матеріал одного правила чи кількох. Проводячи їх, можна за короткий час повторити значний обсяг матеріалу, з’ясувати прогалини у знаннях. Крім того, вони сприяють виробленню автоматизму грамотного і швидкого письма, вчать визначати і коментувати орфограми.

Перед проведенням словникового диктанту визначають його мету (повторити певне правило, закріпити орфограму, підготувати до написання творчої роботи, контрольного диктанту, переказу тощо). Перевірка здійснюється різними способами: учні самі читають слова і пояснюють їх, звіряють з написаним на дошці, за таблицею чи підручником, коментують або перевіряють за орфографічним словником. У будь-якому разі вчитель домагається того, щоб учень пояснив, що він вивчає, для чого, з якою метою, де він це застосовує. Використовую також мін-диктанти, які складаються із 15-20 слів або 4-5 речень, бажано зв’язаного тексту, і пишуться 5-6 хв.

Це можуть бути диктанти-переклади, диктанти-завдання, творчі, вільні, словникові і вибіркові диктанти. За завданням учителя їх можуть підбирати і самі учні.

Проте не слід захоплюватися словниковими диктантами, бо саме у зв’язному тексті найбільше виявляються знання учнів, вміння їх знайти потрібне слово, визначити орфограму, її тип, вид.

Серед вправ важливе місце займають вправи на порівняння явищ і фактів української і російської мов. Такі вправи полегшують засвоєння теоретичного матеріалу, оволодіння нормами як української, так і російської мов, сприяють розвитку мислення і мовлення.

Важливим етапом уроку є закріплення знань і недооцінка його призводить до згубних наслідків, коли учні не привчаються вдумуватися в результати своєї роботи. Вправи на закріплення можуть бути різні: за підручником, за словником, картиною, опорними словами, за індивідуальними картками. Учитель може запропонувати відкрити сторінку, наприклад, підручника історії, літератури і виписати слова з орфограмами, що саме вивчаються (з апострофом, м’яким знаком, подвоєними буквами тощо), чи виписати речення, у яких є слова на вивчені правописні форми. Подібну роботу можна дати на домашнє завдання у вигляді само диктанту чи вибіркового диктанту.

Крім того, у 5-му класі майже на кожному уроці проводиться повне або часткове коментування речень, окремих слів або орфограм.

Коментоване письмо запобігає помилкам і закріплює правило, але якщо учні добре засвоїли тему, то коментування користі не принесе, а, навпаки, гальмуватиме процес пізнання, здійснення посильних розумових операцій.

Під час виконання письмового завдання учням у разі сумніву дозволяється також запитувати, яку орфограму писати. Це дає можливість учителеві зробити для себе висновок, який матеріал діти засвоїли погано, посильні чи непосильні для них завдання.

Щоб опанувати знаннями з мови, учень під керівництвом вчителя або самостійно повинен розв’язувати посильні для нього завдання, доходити певних висновків, узагальнень, тобто виконувати хай невеличку, але роль дослідника. Ефективних наслідків домагається той словесник, який уміло поєднує бесіду із спостереженням над мовним матеріалом.

Перед вивченням будь-якої теми з орфографії великого значення надається вступній бесіді, яка має на меті пов’язати відоме з невідомим, оскільки новий матеріал ґрунтується на засвоєному раніше. Актуалізуючи первинні знання учнів, вступна бесіда розвиває їхню ініціативу, самостійність, полегшує сприймання наступної теми. Важливо також при цьому, щоб не відбувся діалог між учителем і одним учнем, а клас не був пасивним слухачем.

Запитання для перевірки вивченого мусять бути чіткими, конкретними, мати проблемний характер.

Подібні запитання активізують, збуджують думку, розвивають уміння порівнювати мовні факти і явища, сприяють свідомому засвоєнню знань, адже багато школярів заучує матеріал заданого параграфа і не вміє знайти головне, не розуміє змісту прочитаного, розгублюється, коли вчитель ставить запитання не так, як написано в підручнику.

Варто уникати під час бесіди «роздрібнених» запитань, які потребують лише уточнити правило одним-двома словами, але не роздумував над ним, міркувань, зіставлень. Частіше мають звучати запитання «Чому?», «За яким правилом пишемо так, а не інакше?».

Фонетико-орфографічний розбір, ускладнене переписування, робота із словником, різні види вправ, навчальні диктанти, перекази, твори з орфографічним завданням – це далеко не повний перелік тих вправ, які сприяють формуванню орфографічних умінь і навичок учнів, активізації їх мислення. Проте слід пам’ятати, що гонитва за кількістю видів усних письмових робіт на одному й тому самому уроці, часте переключення уваги учнів не має нічого спільного з активізацією їхньої уваги. Форми й методи роботи на уроці диктуються доцільністю, корисністю, змістом, складністю і важливістю матеріалу, а не безпредметною грою у види й форми.

Система роботи над орфографічними помилками

Серед різноманітних засобів, що застосовуються у школі для досягнення глибоких знань учнів з мови, дуже важливе місце відводиться роботі вчителя над виправленням помилок. Про порядок ведення й перевірку шкільних зошитів говориться у програмі з української мови. Практика переконує: словесник має регулярно забирати для перевірки зошити як з класними, так і з домашніми роботами. Така систематична фронтальна перевірка спонукає школярів завжди пам’ятати, що кожна робота може бути перевірена й оцінена вчителем.

Я у своїй роботі не обмежуюся лише власною перевіркою виконання учнівських робіт, а й використовую самоперевірку, взаємоперевірку, привчаючи таким чином школярів критично ставитися до своїх помилок і помилок товаришів.

Серед багатьох прийомів виправлення орфографічних і пунктуаційних помилок найефективнішим є ті, які допомагають дітям усвідомити допущені ними помилки в письмових роботах різного виду й позбутися їх. Так, у зошиті слабкого учня закреслюю написане неправильно і зверху подаю правильний варіант, у роботі сильного учня – просто підкреслюю, а виправляю лише помилки на ще не вивчені правила. Підкреслюю помилки за встановленим принципом, а саме: орфографічні – двічі (на полях ставлю (І), пунктуаційні – один раз (на полях – v), стилістичні – хвилястою лінією (в окремих випадках на полях пишу пояснення). Пропущені розділові знаки ставлю сама, зайві – закреслюю. При неправильному розташування слів у реченні над словами ставлю цифри, визначаючи ними послідовність.

Не кожне порушення орфографічних чи пунктуаційних правил вважаю помилкою. Адже й орфографічні, й пунктуаційні помилки бувають грубі та не грубі. Не врахувавши це, ми не зможемо об’єктивно оцінити рівень грамотності учнів, правильно організовувати їхню подальшу роботу.

Велике значення має для учня оцінка за виконання завдання, адже це важливий стимул у вивченні мови. Тому, виправляючи помилки, беру до уваги, в якій роботі вони допущені: у тренувальній, письмовій з розвитку зв’язного мовлення чи в контрольній. Окрім того, до кожного учня застосовую індивідуальний підхід, зважаю на йог здібності, ставлення до навчання взагалі й до вивчення мови зокрема. Це допомагає мені підвищувати грамотність навіть у найслабших учнів. Вважаю за доцільне зазначити, що як би важко не було вчителеві, виконані учнями письмові роботи будь-якого типу мають перевірятися до наступного уроку, поки у свідомості учня «свіжі» спогади про те, що він писав і як писав.

Програмою передбачено спеціальні уроки аналізу письмових робіт та роботи над помилками.

Вони дають бажаний ефект лише тоді, коли така робота проводиться в певній системі, коли увесь матеріал згрупований, а послідовність уроку та методичні прийоми добре продумані.

Робота над помилками проводиться в зошитах, де виконувалися завдання. Практикую цей вид роботи таким чином. Щонайперше загалом характеризую наслідки перевірки учнівських робіт (хоча дітей насамперед цікавлять оцінки), повідомляю, на які правила найбільше допущено помилок і роздаю зошити. Потім ми колективно працюємо над типовими помилками. Учні ділять сторінку зошита на дві колонки. У першій записують слова і речення ц правильному варіанті, підкреслюють орфограму чи пунктограму, а в другій – пишуть приклади (не менше 2-3) на цю орфограму чи пунктограму. Обов’язково у словах і реченнях обох колонок підкреслюємо орфограми і пунктограми. Наприклад, якщо допущені помилки на закінчення прикметників, учні визначають рід, число, відмінок, закінчення і добирають аналогічні приклади: великих (мн., тв.гр., Р.в.) – безмежних, дорогих, веселих. Якщо допущені помилки на ненаголошені голосні у коренях слів, то ставлять наголоси в цих словах і добирають до них такі споріднені слова або форми слів, то ставлять наголоси в цих словах і добирають до них такі споріднені слова або форми слів, у яких сумнівна голосна наголошена.

Правильно наведені приклади означають, що учень пригадав правило, на яке допустив помилку. Залучаються до роботи всі учні (встигаючі і невстигаючі). Потім кожен учень самостійно працює над своїми помилками аналогічно виконаній (колективно) роботі на дошці. Рекомендую учням користуватися підручником з мови, українським правописом, орфографічним словником (вони є в кабінеті).

Здебільшого перевіряю роботу над помилками в усіх учнів і виставляю оцінки в журнал колонкою, в окремих випадках – вибірково, але обов’язково попереджаю про це, щоб спонукати дітей уважно й відповідально ставитися до роботи. Закріплюючи правильне написання тих чи інших орфограм, синтаксичних чи стилістичних конструкцій, окремі учні виконують спеціальні вправи і завдання: від самостійного складання речень до написання творів-мініатюр з відповідним граматичним завданням.

Найповнішу картину успішності учнів дають написані ними перекази і твори, бо саме вони потребують активного творчого застосування у мовній практиці здобутих знань, умінь і навичок. У таких роботах мовні помилки поділяються на: орфографічні, пунктуаційні, граматичні (словотворчі – будова і творення слів, морфологічні – зміна форм слів; синтаксичні – будова словосполучень і речень), лексичні і стилістичні.

 Мовний аналіз як метод навчання

Охопити на одному заняття аналіз різних за класифікацією помилок неможливо. Тому цю роботу можна проводити перед вивченням нового матеріалу або на іншому етапі уроку, якщо матеріал з повторення логічно вплітається в канву виучуваного. Тоді є можливість, працюючи над помилками, не тільки повторювати теоретичний матеріал, а й закріплювати правила на письмі. Так, на одному з уроків учні працюють над помилками в корені слова. Це можуть бути правила на ненаголошені голосні, чергування голосних і приголосних у цій морфемі. На наступному уроці опрацьовуються помилки, допущені у префіксах та ін. Якщо обговорюються твори і треба опрацювати мовленнєві помилки, їх теж можна класифікувати, пов’язавши з виучуваною темою. На першому занятті, наприклад, можна зробити аналіз помилок лексичного характеру, причиною яких є інтерференція, а на наступному з’ясувати граматичні помилки (вживання прийменників у російській і українській мовах, особливості утворення словосполучень іменників з прикметниками тощо), тобто залежно від характеру помилок, їх типовості учитель відповідно й організовує роботу над ними.

На кожному уроці словесник повідомляє, який мовний матеріал опрацьовуватиметься на наступному заняття, що треба повторити і як попрацювати кожному з допущеними помилками. Попередня підготовка до аналізу може урізноманітнюватися. Якщо планується повторити написання суфіксів, учні за завданням учителя вдома шукають у своїх роботах неправильно написані слова з цієї морфемою, складають словосполучення, речення, вводять їх у творчу роботу тощо, а в класі аргументують вибір написання. У 8-9-му класі домашню роботу можна ускладнити письмовим поясненням (краще у зошиті-довіднику).

По завершенні всієї роботи над помилками рекомендуємо писати словникові диктанти, включаючи до них опрацьовані слова, що дасть змогу переконатись, які правила недостатньо засвоєні, які треба повторити ще раз. У зошит-довідник варто рекомендувати самостійно вносити орфографічно складні слова, що зустрічалися в письмових роботах, а в класі їх відтворювати по пам’яті, підкреслюючи контрольні орфограми не з однієї, а з двох-трьох попередніх письмових робіт. На перевірку їх витрачається 5-7 хвилин уроку (це може бути на будь-якому етапі заняття), але для формування й удосконалення орфографічних навичок подібна форма роботи найбільш ефективна. Для заохочення деяким слід дозволяти виставляти самому собі оцінку, яку, звичайно, учитель пізніше переглядає. Це сприяє вихованню пильності, самокритичності й водночас створює атмосферу довір’я між учителем і учнем.

Організовують роботу й по-іншому (на 5-6 хв.) учні диктують один одному слова, у яких допущено помилки, а потім перевіряють. Той, хто і запам’ятовує їх написання. До зошита-довідника учні переважно звертаються кілька разів: виконуючи самостійну роботу, складаючи речення зв’язні тексти, пишучи навчальні диктанти, наводячи приклади. Отже, відбувається зорове сприймання слова як під час виконання класних, так і домашніх робіт. Наприкінці кожного навчального року бажано складати своєрідний орфографічний словничок із цих слів.

Отже, учитель у своїй роботі має навчити школярів самостійно працювати над помилками, готувати їх до цього, додержуючи власної системи виправлення помилок, з якою діти були б добре обізнані і яка не становила б для них труднощів.

Усі названі види роботи над помилками, сподіваюся, дадуть свої наслідки. Проте систематично проводячи цю роботу, слід уникати одноманітності, постійно шукати і впроваджувати нове. Лише за таких умов можна досягти успіхів у навчанні орфографії, підвищити грамотність учнів, відшукати шляхи усунення і попередження мовних і мовленнєвих помилок в учнівських писемних висловлюваннях.

Вивчення мови як предмета практично закінчується в 9-му класі. У 10-11-х класах проводиться поглиблення, систематизація й узагальнення знань з усіх вивчених розділів мови. Щоб виявити стан грамотності учнів 4-го класу, в перші дні навчального року проводжу контрольний диктант. Аналіз допущених помилок дає змогу спланувати програмовий матеріал і провести такі вправи й завдання, які запобігали б появі цих помилок в усіх видах письмових робіт.

Висновок

У боротьбі за високу грамотність важливо, щоб робота вчителів-словесників була підтримана всіма педагогами школи, щоб усі вчителі-предметники виробляли в учнів навички логічно, послідовно, чітко й грамотно висловлювати свої думки усно й на письмі, збагачувати мову учнів науковими термінами зі свого фаху. Для досягнення цієї мети вчитель повинен передовсім стежити за власною як усною, так і писемною мовою.

Слід зазначити, що грамотність учнів відчутно зросте, якщо проводитимуться декади української мови у школі, виставки кращих учнівських зошитів та творчих робіт учнів, активно працюватиме шкільна преса, діти відвідуватимуть театри, музеї з наступним їх обговоренням. Усі ці заходи разом збагатять лексичний запас учнів, зроблять їхню мову багатою і яскравішою.