«Формування мовної культури учнів у процесі викладання української мови»

Доповідь

 «Формування мовної культури учнів у процесі викладання української мови»

Зміст

Вступ

Розділ І. Культура мови

Розділ ІІ. Уроки зв'язного мовлення у школі

Розділ ІІІ. Нестандартні форми роботи на уроках розвитку мовлення

Висновки

Вступ

Школа в наш час має виховувати всебічно розвинену людину. Одним із важливих елементів цього є прищеплення учням любові до рідного слова, до рідної мови. "Рідне слово - то невичерпне, животворне і невмируще джерело, з якого дитина черпає уявлення про навколишній світ, про свою родину, про своє село і місто, про весь свій край ".1 Перед кожним педагогом стоїть неабияке завдання - навчити своїх вихованців дбайливо ставитися до рідної мови, оберігати рідне слово, не знищувати його могутності. Могутність мови - це духовна могутність народу, який дає мові силу й красу.

Повага, з якою необхідно ставитися до мови потрібна носіям мови не менше, ніж повага до людини, бо, як відомо, людина, байдужа до власної мови, - дикун. "Висока культура мовлення людини є свідченням вихованості її: культура мовлення є вагомим елементом поняття "культура людини". Це повинен розуміти кожен мовець, щоб постійно вивчати рідну мову /нам бо здається, що свою мову, якою розмовляємо з колиски, знаємо добре/.

Ще в середині XVIII ст. видатний письменник Карамзін поставив таке запитання: "Скільки часу потрібно на те, щоб досконало оволодіти духом своєї мови?" І відповів: "Вольтер сказав, що за шість років можна оволодіти всіма головними мовами, але все своє життя треба вчитися своєї власної. "

Неточності в мовленні, помилки, що їх допускають учні, зумовлені не завжди свідомим засвоєнням теоретичного матеріалу певної теми, невмінням вивчене правило застосовувати при доборі відповідних мовних засобів у мовленні. Не менше важливим є і байдужість до власного мовлення. А байдужість до свого мовлення - це безкультурність, дикунство; байдужість до рідної мови - бездуховність, яка зазіхає на майбутнє народу, на його мову. Культура мовлення не має бути важким обов'язком мовця, бо це не тільки філологічна проблема, а проблема соціальна, яка так чи інакше пов'язана з найрізноманітнішими видами комунікації в сучасному світі.

"Рідне слово, - писав Д. Ушинський, - є саме тим духовним одягом, у який повинне втілитися всяке знання, щоб стати справжнім надбанням.

І ніщо так переконливо не свідчить про освіченість людини, як культура мовлення.

Без мови немислиме наше існування в суспільстві, адже з нею пов'язане матеріальне і духовне життя народу.

Сьогодні, коли українська мова, одержавши статус державної, розширює сферу свого функціонування, зростає увага до культури усного та писемного мовлення. Стає престижно розмовляти гарною українською мовою, приходить розуміння того, що добре знання мови — важлива професіограма людей різних спеціальностей. Основи вмілого користування мовою закладаються з дитинства, тому так важливо прищепити дітям ще в школі почуття відповідального ставлення до мови як найважливішого засобу людського спілкування, навчити їх трактувати мову як "енергію", "діяльність", "духовну силу", виробити в них навички не лише правильного, а й майстерного вживання мовних засобів відповідно до конкретної комунікативної ситуації, навчити їх виявляти помилки і очищати своє усне та писемне мовлення від тих елементів, що спотворюють його.

Уроки рідної мови посідають найважливіше місце в навчальному процесі школи, бо йдеться не тільки про навчальний предмет, а й засіб опановування знань з інших предметів: математики, хімії, фізики...

Прищепити любов до рідного слова - одне з головних завдань вчителя-мовника!

Розділ І

У школі повинна бути передусім висока мовна культура, повинна панувати атмосфера високої чутливості до слова: сказане чи написане неправильно має звучати не тільки для вчителя, але й для школяра таким же дисонансом, як фальшива нота для людини, яка володіє високим музичним слухом.

В. Сухомлинський

Культура мови

З культурою мови насамперед пов'язують вміння правильно говорити й писати, добирати мовно-виражальні засоби відповідно до мети і обставин спілкування. Проектуючись на певну систему, культура мови утверджує норми: лексичні (розрізнення значень і семантичних відтінків слів, закономірності лексичної сполучуваності): граматичні (вибір правильного закінчення, синтаксичної норми); стилістичні (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування); орфоепічні (вимова): орфографічні (написання).

Культура мови - це ще й загальноприйнятий мовний етикет: типові формули вітання, прощання, побажання, запрошення тощо. Вони змінюються залежно від ситуації спілкування, від соціального стану, освітнього, вікового рівня тих, хто спілкується.

Чим же характеризується мова пересічного випускника середнього навчального закладу? Передовсім убогим лексичним запасом слів, примітивними синтаксичними конструкціями, активізацією паразитів. На всіх мовних рівнях спостерігається відхилення від норми.

Розгляньмо типові відхилення від норми в сучасному українському мовленні на різних рівнях.

Помилки на лексичному рівні переважно спричинені недоречними запозиченнями з російської мови. До найпоширеніших належать такі суржикові лексеми, як бедро (стегно), бувший (колишній), бутила (пляшка), взятка (хабар), відкритка (листівка), груз (вантаж), дьоргати (смикати, шарпати, сіпати), качелі (гойдалка), кип"яток (окріп), на оборот (навпаки), отвйортка (викрутка), прививка (щеплення)...

Семантичність утворення слів є наслідком бездумного позичання російських лексем у випадках, де українські відповідники мають чітке смислове розмежування: вияснити (з'ясувати), вірний (правильний, слушний), вірніше (точніше, радше), воєнний (військовий), лічити (лікувати), ображати (кривдити), чесати (чухати), чесатися (свербіти)...

Через власне недбальство спотворюємо словотвірну структуру рідної мови. Шляхом бездумного копіювання російських словотвірних структур виникли покручі на зразок безпощадний (нещадний), взлетіти (злетіти, знятися), виставочний (виставковий), гусиний (гусячий), дарити (дарувати), жилий (житловий), завідуючий (завідувач), ножниці (ножиці) та інші.

На рівні морфології (словозміни) зафіксовано різнотипні помилки, спричинені впливом діалектного оточення або ж інтерференцією російськомовних граматичних форм: гривнів (гривень), мамів (мам), гостра біль (гостра біль), посуда (посуд), по дорогам (дорогами), із коридора (із коридору), дай Бог (дай Боже), більш детальний (детальніший) та багато інших.

Синтаксичні помилки зводяться переважно ось до чого:

1. До хибних дієслівних керувань, хибних прийменникових (безприйменникових) конструкцій: дякую вас (вам), знущатися над кимось (з когось), вона краще всіх (вона краще від усіх), відповідно плану (відповідно до плану), згідно закону (згідно з законом);

2. До нелогічної сполучуваності слів: більша половина (більша частина, більш як половина), вийшовши з кімнати, у мене був поганий настрій (вийшовши з кімнати, в мене був поганий настрій);

3. До калькування російських словосполук типу приймати участь, приймати нові міри по виправленю ситуації, заключити договір, інформація на рахунок поїздки.

Помилки на фразенному рівні полягають в автоматичному пересаджуванні стійких словосполучень російської мови на український ґрунт: від нічого робити (знічев'я), віддавати собі звіт у чомусь (здавати собі справу з чогось), все рівно (однаково, байдуже, все одно), книжковий магазин (книгарня), куди очі дивляться (навмання), музей під відкритим небом (музей просто неба), нанести удар (завдати удару), не в своїй тарілці ( ні в сих, ні в тих), потерпіти поразку (зазнати поразки) та інші.

Культура мови починається з самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується і розвивається там, де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов. Тобто культура мови безпосередньо пов'язана з соціологією і психологією не тільки в плані вироблення моделей, зразків мовної поведінки, а й щодо формування мовної свідомості.

Уважне, дбайливе ставлення до мови кожного народу, виховання взаємоповаги передбачає розширення так званої фонової, мовокраїнознавчої інформації, що обов'язково входить у мовне виховання, а отже, і в культуру мови.

Часто ми стаємо свідками поширеного мовного нігілізму, вираженого в типовій формулі: "Яка різниця, як говориш!" Виявляється, що люди, які недбало ставляться до своєї мови, позбавлені й почуття власної гідності. Виховані в атмосфері стереотипів, бездумної масової культури, вони не можуть бути творцями оригінальних, непересічних ідей. Ставлення до своєї мови індивідуума, а також суспільства в цілому, віддзеркалює загальний рівень культури - або її пасивний, споживацький, або її творчий характер.

Проголошуючи думку "Культура мови - загальна культура людини", маємо дбати про такі морально-етичні категорії, як любов до рідної мови, мовно-національна свідомість, які стають реальністю тільки при активному ставленні до слова, коли існує постійна потреба шліфувати свою мову, вчитися слухати й сприймати слово, володіти ним як засобом вираження думки.

Культура мови покликана оцінювати доречність, доцільність або недоречність, недоцільність різних засобів мовного вираження. Вона виступає тим чутливим інструментом, що першим помічає нові явища в лексиці, фразеології, граматиці, підказує мовцям стилістичне забарвлення мовних форм, попереджає про втрату словом його інформативного і емоційного заряду.

Мову людина пізнає впродовж усього життя й шліфує своє мовлення в постійному протиборстві і взаємодії усних і писемних стилів.

Освіченість, зокрема й мовно-культурна, означає вироблення в кожного постійної потреби удосконалення власної літературної мови, потреби шліфувати вимову, збагачувати словник, активно використовувати граматичну стилістику.

Практичне значення культури мови не обмежується збиранням типових помилок усного та писемного мовлення. Спираючись на історію мови, історію літературної мови, теорію художньої мови, лінгвостилістику, теорію перекладу, культура мови завдяки активному використання методу "слова і речі" вступає в прямий контакт з духовною культурою народу.

Розділ ІІ

Уроки зв'язного мовлення у школі

Загальновідомо, що зв'язне висловлювання є показником мовної культури людини. Саме у зв'язному мовленні виявляється рівень володіння лексичним багатством мови, граматичним матеріалом, а також уміння змістовно, послідовно і переконливо викладати свої думки.

Щоб піднести мовну культуру учнів, нова програма з української мови передбачає систему уроків з розвитку зв 'язного мовлення.

Пропонуються такі види робіт, як перекази за складним і простим планом, детальний, стислий та вибірковий перекази розповідного тексту з елементами опису та роздуму, тексту наукового стилю; твори-описи природи, приміщення; твори-роздуми про вчинки людей на основі власних спостережень; оповідання за власними враженнями, за жанровою картиною, лінгвістичні твори; а також замітки до газети, оголошення, складання планів роботи, переклад текстів з російської мови...

Щоб результат цих занять був позитивний, необхідно повсякчас враховувати вже набуті учнями знання, продумувати зміст, методику і організацію кожного з рекомендованих уроків розвитку зв'язного мовлення залежно від теми уроку, характеру і складності навчального матеріалу. Водночас учні повинні чітко усвідомлювати, якими уміннями і навичками вони повинні оволодіти в процесі самостійного написання творів. Насамперед - це уміння вдумуватись в тему твору, підпорядковувати різнобарв'я ідей головній думці, збирати матеріал до твору, систематизувати його, дотримуватися певної послідовності викладу, правильно висловлювати думки, виправляти, переробляти, поліпшувати написане.

Великий виховний потенціал мають уроки розвитку зв'язного мовлення, уроки на стику мови та літератури. Вчені вважають, що дитячі роки — найсприятливіші для творчості. Виховання спостережливості, заглиблення в океан мовного багатства закріплюється під час виконання творчих робіт.

Творча робота учня - не тільки навчальна діяльність, а й відображення його духовних потреб. Якщо на уроці виконання звичайної вправи має творчий характер, то урок перетворюється на сплав емоційних стимулів і переживання рухають душею дитини.

Наприклад, у плануванні уроків розвитку мовлення є теми опису предметів, істот, приміщення. Слід дати дитині можливість вибрати, що саме їй цікаво описувати. Саме у цій свободі вибору - можливість творчого самовираження дитини, а для вчителя - можливість відчути і зрозуміти душу дитини.

На думку багатьох педагогів, словесна творчість - це могутній засіб розвитку людини. У статті "Слово про слово" В. Сухомлинський зауважує, що з того часу, як слово стає для дитини інструментом, за допомогою якого твориться нова краса, дитина піднімається на нову сходинку бачення світу, досягає якісно нового етапу в своєму духовному розвитку. Їй хочеться у слові висловити своє захоплення, свій подив перед красою світу.

Розділ ІІІ

Нестандартні форми роботи на уроках розвитку мовлення

Головна проблема нашої роботи - стерти межу між перервою і уроком. Прагну, щоб урок став маленьким святом для старшокласників. Особливо велике бажання зробити радісні контрольні роботи й уроки, які потребують напруження розуму і душевної віддачі (твори, перекази...). Щоб діти навчилися образно мислити, пропоную теми дещо абстрактні. Наприклад: "Танок осінніх днів", "Людина", "Падолист", Хмари", "Ранковий настрій" ...Скласти художній образ вітру, снігу, сонця, усмішки, туги, радості...

Але спочатку для створення відповідного настрою завжди читаємо на уроках щось подібне, близьке до теми твору з художньої літератури. Наприклад, до теми "Хмари" подібний твір у М. Коцюбинського. Прослухавши зразок, учні прагнуть знайти свої, самостійні асоціації. У класі під час виконання таких робіт обов'язково звучить відповідна класична музика, яка допомагає створенню словесних образів.

Дуже часто застосовую уроки з розвитку мовлення з фарбами. Діти малюють музику, якщо вона звучить на уроці або передають кольори своїх думок, які виникають у них , коли вони слухають уривки з прози або поезії. Я вважаю, що такі уроки приносять і користь, і радість, розвивають і формують творчі здібності учнів, знімають напругу, допомагають зібратися з думками.

На мою думку, великий результат дає і така форма роботи, як використання на початку теми табличок у вигляді "зачинених дверцят" (якщо учні з даної проблеми не знають нічого) і "напіввідчинених дверцят "(якщо їм вже щось відоме з того , що ми будемо вивчати). Значить, виникає потреба згадати вивчене раніше,розвивається пам'ять, удосконалюється мовлення. На завершення теми кожен учень у себе на парті виставляє табличку відповідно до одержаних знань: якщо все засвоєно - "відчинені дверцята", щось залишилось незрозуміле - "напіввідчинені дверцята". Інколи виставляється табличка з "зачиненими дверцятами". Ось саме в цих випадках починається індивідуальна робота з учнями, які погано засвоїли тему. Я гадаю, що без цього переходити до формування творчих навичок просто неможливо.

Великий інтерес в учнів викликають уроки ерудиції. На них діти демонструють свій інтелект, свій розвиток. Під час вивчення теми "Фразеологія" завжди проводжу урок "Зооморфізми". (З історії окремих фразеологізмів)". Діти наводять численні приклади фразеологізмів, аналізують їх структуру, походження, складають свій словничок фразеологізмів, який обов'язково використовують у своїх творчих роботах...

Висновки

Саме прагнення навчити учнів самостійно мислити привело багатьох вчителів до думки, що уроки з розвитку зв'язного мовлення слід систематизувати.

Чому опис є в кількох класах? Предмет, тварина, процес праці, людина, пам'ятка історії чи культури... Не тому, що нам треба навчити дитину робити відро чи стілець, скульптуру чи будинок.

Завдання філолога - розвинути їх спостережливість, збагатити словниковий запас, зрештою, навчити мислити.

Щоб якісно провести хоча б один урок з розвитку зв'язного мовлення, потрібні гарні тексти, дійовий дидактичний матеріал, кольорові малюнки, якісні репродукції. Саме все це почали збирати уже давно вчителі у загальноосвітній школі №3, що на Городоччині. Згодом назбиралося чимало матеріалу, який потребував чіткої систематизації, інакше його важко було використовувати. На літніх канікулах ми розклали весь матеріал за класами, за темами, добрали вправи простіші та складніші, склали контрольні завдання та запитання, виписали усі теоретичні відомості , які потрібно знати учневі на кожному етапі навчання. Під час уроку весь матеріал використовується учнями.

Одне з головних місць у розвитку мовлення учнів посідають твори-описи, бо робота над ними привчає дітей до точності у виборі слів, логічної послідовності викладу, чіткості в словесному оформленні набутих знань.

Учні 5 класу дізнаються, що таке опис, у чому його відмінність від інших типів мовлення, як він будується, в чому своєрідність опису предмета і тварини. Відповідно до віку учнів я добираю і завдання: спочатку даю готові текти, потім - тексти на зіставлення, порівняння, нарешті малюнки (обов'язково кольорові і різні) із завданням описати зображені на них тварини, предмети.

Розпочинаючи роботу над описом природи у 6 класі, спираюсь на знання учнів набуті в 5 класі. Моя мета - не лише закріпити в школярів вироблені навички і вміння, а й розширити, поглибити їх. Підручник для 6 класу дає для цього великі можливості, але на парті перед кожним учнем є малюнок чи ілюстрація і обов'язково словник пейзажної лексики, запитання і завдання, що правильно сформують хід думок, окреслять обсяг матеріалу, які потрібно охопити в роботі.

Так, при описі приміщення акцентую увагу учнів не лише на зовнішньому інтер'єрі, а й прагну розвинути оце "внутрішнє бачення", коли в дитячих серцях знаходять місце речі-пам'ятки, що мають не тільки матеріальну цінність, а високий моральний еквівалент, пов'язаний з сімейною традицією, з їх власною біографією душі. Я вважаю, що цим допомагаю розвивати поетичне бачення світу.

Цьому сприяють творчі роботи про природу і людину. Так, для написання твору-опису "Куточок природи" учні ведуть щоденники спостереження у цих куточках природи, які вони самі обрали. Їм дається настанова, на що потрібно звернути увагу, як багато незмінних барв і кольорів є у природі, що навіть повітря має колір.

Поезія, поетичні рядки прози допомагають усвідомити не лише красу образів безпосереднього сприймання, а й красу слова. Так уривок "Ранок у лісі" М. Коцюбинського розвиває зорову і слухову уяву учнів, виховує любов та бережливе ставлення до рідної природи.

У 7 класі завдання ще складніше - опис зовнішності людини. Враховуючи це, використовую можливості літератури. Наголошую на тому, що художники прагнуть передати не лише зовнішній вигляд людини, риси обличчя, міміку, а й розкрити її внутрішній світ, характер, думки, переживання. Тому добираю такі репродукції та ілюстрації, які чітко відображають стан і настрій людини. На допомогу пропоную словник портретної лексики, користуючись яким семикласники зможуть точніше і виразніше висловити свої думки.

У 8 класі враховую, що учні вже мають достатні знання для виконання робіт описового характеру. Тому головним вважаю збагачення їх монументальною лексикою. Кожен учень чув слова рельєф, архітектура, горельєф,.., але мало хто може пояснити, що вони означать, а тому учні часто їх уникають. І як наслідок - бідність, невиразність творів.

Проведена робота переконала, що слово вчителя здатне найтонше доторкнутися до душі підлітка, формує духовні орієнтири в житті дітей, сприяє їх творчому розвиткові. Результат праці найкраще засвідчують дитячі очі: якщо вони спалахують на уроці вогнем духовної спраги, то можна вважати ті хвилини своїм тихим зоряним часом. Найперше завдання уроків зв'язного мовлення - формування повноцінного духовного світу юних. І в цій роботі безумовний союзник - слово.

Сприятливі умови для виховання духовності забезпечують уроки розвитку зв'язного мовлення, під час яких дитина вчиться вільно, логічно, грамотно викладати свої думки, вчиться майстерності спілкування. Тільки від учителя залежить, який текст переказуватимуть, яку саме картину описуватимуть, про що писатимуть твір. Дуже добре, коли тематика завдань буде пов'язана з українськими традиціями, національною культурою, історією, з мистецтвом рідного краю. Дуже вдало підмітив Д. Павличко, що "життя людини... обчислюється й вимірюється тим, скільки перебуває вона в небесах духу, в небесах любові, в небесах творчого діяння, а не тим, скільки солі вона споживатиме і скільки зносить вона одежі. "

Я вважаю, що на кожному уроці мови слід відводити час для колективної творчості. За цей час учні складають твори-мініатюри, описи, розповіді, казки, оповідання...

Я вважаю, що кожен вчитель-словесник повинен прагнути виховати в учнів любов до рідного слова, розуміння того, що висока культура мовлення є свідченням якості думки, духовного багатства людини.

Розвиток зв'язного мовлення - один із розділів мовлення взагалі. Суть цієї роботи полягає в озброєнні учнів умінням виражати свої думки зв'язно в усній і писемній мовах.

Отже, зв'язне мовлення належить до складних явищ мови. Воно здійснюється у двох формах - усній і писемній. Усній формі властива інтонація, міміка, жести, певний темп...

На мою думку, уроки розвитку зв'язного мовлення необхідні у навчальному процесі школи з причин, що були вище сказані та багатьох інших.